Актуальність творів Тараса Шевченка
Протягом усього нашого життя ми відштовхуємося від багатьох речей близьких нам по духу чи стилю. Ми виростаємо на певних книгах, слухаємо різну музику, вибудовуємо свої особисті уявлення про кіно чи театр, при цьому залишаємо в своїх серцях місце для чогось, справді, святого та особливого. Не так багато в нашому житті речей, здатних неймовірно стрімко та суттєво посилити відчуття радості, щастя та гордості за власний народ. Тому, мабуть,варто й далі захоплюватися ними, адже вони додають нам яскравих барв. Вдячність за усвідомлення важливості даного фактународжується з досвіду, а досвід – це не лише набутки й перемоги. Це, передусім, знання нашого минулого, яким би воно не було.
Щодо мене, то я завжди опиралась на історію та культуру попередніх століть. Адже мені здається, що в тривалих і безрезультатних пошуках речей, які об’єднують, наші громадяни прийшли до абсолютно очевидного висновку – нас усіх здатна об’єднати любов до рідного краю. Також, коли я думаю про ці останні слова, то перед очима стоїть лише одна беззаперечна постать, адже саме з його слів я зрозуміла, як правильно потрібно любити свій народ та свою землю. Мабуть, досить легко було здогадатись, що мова йде про геніального Тараса Шевченка.
Напевне, в Україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок “Кобзаря” великого просвітителя. Творчість цього поета байдужим не залишає нікого. Проходять роки, а його актуальність не згасає, особливо у наших серцях. Він все говорить – а ми слухаємо, аналізуємо, часом і плачемо. У чому ж такий фантастичнийфеномен нашого великого митця? Чому і сьогодні, майже через два століття після його смерті, твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі?
За життя Тарас Шевченко був видатною і яскравою особистістю.Саме той факт, що він народився і виріс у багатодітній сім’ї селян-кріпаків і ще дитиною проявив надзвичайний потяг до знань і талант митця-художника та поета, свідчить про те, що цю людину подарував українському народові сам Господь.
Він – наш пророк і провідник. Серед найвідоміших митців світу не знайдеться іншої людини, яка б вийшла із самих низів суспільства і досягнула духовних вершин. Тарас Шевченко творив в умовах жорстокого тиску і переслідувань з боку царського режиму. В той же час його творчість отримала визнання в найвищих світських колах імперії. У своїх численних творах відновлював історичну правду й справедливість українців. Філософія його життєвої позиції полягала у визволенні України й українців з імперського гніту. Тарас Шевченко оспівував лицарів національного духу, великих діячів козацької доби всупереч прагненню імперської влади швидко стерти з пам`яті народної навіть згадку про ті часи та події, про тих героїв. Його талант, даний Всевишнім, а також творча праця впродовж всього життя спричинилися до формування життєвої позиції всіх наступних поколінь борців за волю України.
Минуло вже безліч років, але, читаючи його твори «Кавказ», «Неофіти», «Мазепа», «Гайдамаки», «Берестечко» та ряд інших, приходимо до висновку, що він писав немов про наш час. Згадаймо, як оцінив Шевченко наслідки страти Гонти і Залізняка: «…над дітьми козацькими поганці запанували». Чи не так сталося після вбивств сучасних лідерів, провідників і героїв? Нагадував Тарас Шевченко й кожному з нас про необхідність вистояти в умовах лихоліть і скрути, бо «не вмирає душа наша, не вмирає воля, і неситий не виоре на дні моря поля» і закликав: «Борітеся – поборете, вам Бог помагає, за вас правда, за вас слава і воля святая».Тепер можна сміливо переконатись у тому, що твори Тараса Шевченка органічно вписуються у сучасне життя.Великий поет казав:
«Учітесь, читайте
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь… «
А що може бути найбільш «своїм», найбільш близьким, як не творчий спадок невмирущого Кобзаря? У даний час ми мусимо якнайчастіше звертатись до Тараса Шевченка, адже він вчив, що маючи вибір – потрібно завжди обирати свободу, яку ми зараз так відчайдушно виборюємо.
Читаймо, шануймо і любім духовного батька всіх українців – Тараса Григоровича Шевченка!
(Автор Іра Зарівняк, учениця 11-Б класу)
http://zol-2.schools.lviv.ua/aktualnist-tvoriv-tarasa-shevchenka/
Тарас Шевченко актуальний як ніколи
Тарас Григорович Шевченко за сучасних українських реалій актуальний як ніколи. За своє коротке життя, він вдосталь настраждався
Тарас Григорович Шевченко за сучасних українських реалій актуальний як ніколи. За своє коротке життя, 47 років і один день, він вдосталь настраждався і не міг не жадати того, до чого прагнемо всі ми - життя і свободи, самореалізації і благополуччя, миру і поваги.
Із 47 років життя він 24 роки провів у кріпацтві, 10 - на засланні, а решту - під наглядом жандармів. Попри це, зміг проявити себе як різнобічно обдарований митець - поет, прозаїк, драматург, художник. Справжній патріот Шевченко залишається великим пророком України.
Чи міг тоді хтось передбачити, що ім'ям цього хлопчиська колись стануть називати кораблі, друкувати його зображення на грошових купюрах, поштових марках, ставити йому розкішні пам'ятники і численні меморіальні таблички, випускати на його честь ювілейні монети і засновувати всілякі премії?
200-річчя Шевченка, яке днями зібрало тисячі українців по всій Україні, ще раз нагадало про його значущість і актуальність. У столиці в парку ім.Т.Шевченка урочисте вшанування відбулося за участю активістів Майдану, керівників держави, офіційних осіб, представників церков і релігійних організацій України, дипломатичного корпусу, громадськості. Серед духовенства: представники УПЦ (МП), УПЦ КП, УГКЦ, УАПЦ, протестантів, вірмен, мусульман.
«Наш великий пророк двісті років веде свій народ від неволі до волі, він веде нас до справжньої сильної країни. Країни, якою пишатимуться всі українці, де б вони не жили, - тут чи за її межами. Зараз його слово правди, слово віри допомагає нам розбудовувати Україну, відновлювати українську владу, припиняти розбрат і протистояння. Його слово допомагає нам відновлювати вщент зруйновану економіку. І коли сьогодні агресор загрожує нашій землі, наш Тарас разом з нами в нашому строю. І з ним, з його: «Борітеся - поборете», яке стало нашим гаслом, нашою зброєю, ми переможемо», - сказав у своїй промові в.о. президента України Олександр Турчинов.
Серед промовців були глави українських Церков і релігійних організацій. У своєму виступі Предстоятель УПЦ КП Патріарх Філарет нагадав про неоціненний внесок Тараса Шевченка в історію України, про актуальність його слів, піддав різкій критиці агресію Росії на території України і закликав народ мужньо і з Богом відстоювати неподільність української землі.
«Що є основою нашої перемоги? Це непереможний дух народу. Той дух, який подолав страх смерті. І ви свідки того, як тут снайпери убивали українців, а вони не боялися смерті. То ви думаєте, що наш народ не зможе захистити свою Батьківщину? Зможе. У нас є ще правдиві гаранти. Це Сполучені Штати Америки і Велика Британія, які не відмовляються бути гарантами недоторканності нашої української території», - наголосив у зверненні Патріарх Філарет.
Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав (Шевчук) під час промови назвав Тараса Шевченка пророком, голос якого відкриває нам двері свободи і щастя на своїй рідній землі.
«Молімося за неподільність нашої землі. За те, щоб Господь Бог оберігав усіх нас від лиха війни і нового кровопролиття. А наш Тарас нехай будить наші серця і наше сумління словом вічного Воплоченого люблячого Бога батьків наших», - підкреслив глава УГКЦ.
Від Української Православної Церкви участь в урочистостях взяли Місцеблюститель Київської митрополичої кафедри митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій, Керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр.
Почесним гостем заходу була і українська співачка Ніна Матвієнко, яка виконала твори Кобзаря.
Взяв участь в організації свята лідер партії «Справедлива Україна» Степан Дьяченко. Він закликав українців об'єднатися, бути братами та сестрами одне для одного, бути небайдужими до участі у вирішенні долі України.
Також активну участь брали діти різного віку, які декламували вірші Шевченка. Зі сцени лунали пісні українського митця від колективів Київщини та інших регіонів України.
У духовній історії України Шевченко посів і досі беззастережно посідає виняткове місце. Значення його творчої спадщини для української культури важко переоцінити. Його "Кобзар" започаткував новий етап у розвитку української літератури і мови, а його творчість стала визначним явищем не тільки українського, а й світового мистецтва.
http://www.ukrinform.ua/rubric-other_news/1632637-taras_shevchenko_aktualniy_yak_nikoli_1918078.html
Актуальний Шевченко. Вирівнювач хребта
Більшість українців вважають Тараса Шевченка головним поетом своєї країни.
Це тим більше дивно, що головна функція Шевченка принципово інша. Сам Шевченко вважав себе кобзарем, відповідно назвавши й свою головну збірку, тобто людиною, яка в українській середньовічній історії всього лише кликала свій народ на бій.
Популярність Шевченка пояснюється двома причинами. Перша – це власне, надзвичайна архетиповість його творів. Образи Шевченка мають виражений національний характер, так що іноді просто не зрозумілі іноземцям.
По друге, сила слова Шевченка наштовхнулася на гострий запит в самому українському суспільстві.
Шевченко й досі виконує функцію національного "вирівнювача хребта" – прочитавши його "Кобзар", будь-який українець обов'язково віднайде в собі ознаки "вертикалі", навіть якщо вже давно забув про них.
Через архетиповість Шевченка радянський режим так і не ризикнув за все своє існування викреслити Шевченка з історії, як це було зроблено з сотнями інших українських діячів. Хоча радянська школа намагалася виховати відразу до творчості Шевченка, представляючи його п'яним мужиком в кудлатій шапці, це лишилося дрібним уколом.
Для партії, і головне, для самих українців було зрозуміло, що якщо на стіні не буде портрета Шевченка – то ця країна вже не буде сприйматися українцями як українська. З усіма відповідними наслідками.
Очевидно, саме розумінням важливості Шевченка для національної ідентичності України пояснюються сучасні спроби руйнування образу Шевченка – безкінечні наклепницькі книги, статті та випади.
Про розуміння важливості Шевченка може свідчити те, що до цих спроб долучилися не лише літературні маргінали, але й президент Росії. Сталося це під час візиту Путіна до України напередодні президентських виборів. Тоді російський президент у виступі по трьох українських каналах, який дивилися понад 60% аудиторії, заявив:
"Ще в студентські роки намагався читати "Кобзаря", але єдине, що я запам'ятав, і то, тому що це, вочевидь, дуже відповідало тоді моєму настрою. Вірш такий:
І день iде, i нiч iде,
І голову схопивши в руки,
Дивуюся, чому не йде
Апостол правди i науки...
Я пам'ятаю, прочитав і думаю: от як до речі. Я думав, що я такий балбес, нічого мені в голову не йде, виявляється, і великі люди, яких ми всі любимо, пам'ятаємо, поважаємо і цінуємо, мали такі ж почуття і переживання".
Не хочеться розчаровувати російського президента, але він так і не зрозумів змісту цього вірша. Ми маємо бути поблажливими і розуміти, що в школі КДБ не вчили, що Апостолом правди і науки християни називають Ісуса Христа, на пришестя якого чекають.
Між тим, справжнього Шевченка так досі до кінця й не прочитано. Цікаво спостерігати, як його, самоука, не здатні зрозуміти люди з науковими ступенями чи двома вищими освітами.
А ще його не прочитано через те, що справжнього, не цензурованого Шевченка можна знайти лише в найостанніших виданнях "Кобзаря".
Імперія чітко й безпомилково ідентифікувала свого сильного ворога.
У "Кобзарі" видання 1950 року не надрукували 18 творів, зокрема "Якби ти, Богдане", "Розрита могила", "Великий льох", "Чигирине", "Стоїть в селі Суботові", "Іржавець", "Давидові псалми", "Заступила чорна хмара" тощо.
Радянські переклади Шевченка іноземними мовами часто просто анекдотичні.
Фраза "по-московськи лає" замінялася "крепкой бранью осыпает";
"москалики що заздріли, то все очухрали" – "царских слуг объяла зависть, все поразоряли";
"ляхи були – усе взяли, кров повипивали. А москалі і світ Божий в путо закували" – "Шляхта была и все взяла, кровь повыпивала. А царица даже воздух в цепи заковала";
"На квиток повірив москалеві" –"Расписке поверил чиновничьей";
"Може Москва випалила, і Дніпро спустила в синє море" – "Может выжжена Украйна, может Днепр спустили в синее море";
"Твої діти молодії ... московською блекотою ... заглушені" – "Сыновья родные ... под царевой беленою ... заглохшие";
"Як все москаль позабирає, як розкопа великий льох" – "Когда начальство раскопает й славный обкрадет подвал".
"Шевченко не будив високих почуттів до великої російської держави, – писав цензор ще Російської імперії, – бо був проповідником українофільства і без ненависті не міг говорити про приєднання Малоросії до Росії".
Напевно, так справді й було. Про вірш "До Основ'яненка" цензор говорить: "Із контексту видно, що під свободою розуміється тут не звільнення від кріпосної залежності, а політична самостійність Малоросії, свобода від пут, що зв'язують з російським народом ("лютим ворогом") його південну гілку".
Поему Шевченка "Сон" було заборонено цензурою тому, що "автор говорить, що засновник Петербурга "засипав болота шляхетними кістками козаків і поставив на їхніх замучених трупах столицю, в якій без ножа пролито багато крові людської; він викроїв собі порфиру із шкіри малоросів і в цьому уборі заснував столицю".
У вірші "Розрита могила" цензорів обурили докори поета Богданові Хмельницькому за приєднання України до Росії і називання "вірнопідданих малоросів відступниками, які допомагають знімати з України останню сорочку і катувати свою Батьківщину".
У вірші "Заповіт" цензурі не сподобалось, що поет "просить малоросів, щоб вони, передавши його тіло землі, повстали та порвали кайдани та окропили волю вражою злою кров'ю".
У вірші "Розрита могила" цензори не зрозуміли звернення поета до України: "За що тебе сплюндровано, За що, мамо, гинеш?", та звернення України до Богдана Хмельницького: "Якби була знала, У колисці б задушила, Під серцем приспала".
У вірші "І Архімед, і Галілей" цензори помітили "пророкування Шевченка про сумну долю російської монархії".
Шевченко по-українськи надзвичайно бунтарський і антиавторитарний.
Царі, перед якими плазувала навколішки вся Росія, для нього лише "ведмеді" і "кабани годовані", а цариці – "суки", які "щенять оддоєних щенят".
Між рабством і боротьбою Шевченко незмінно обирає боротьбу – як у власному житті, так і в суспільному ідеалі. "Ревіли гармати" і козаки, які "вміють панувати" – улюблені теми Шевченка. Один британський критик назвав Шевченка найбільш мілітарним поетом у світовій літературі.
Не менший пафос Шевченка спрямовано проти земляків – зрадників України: "рабів з кокардою на лобі", "лакеїв в золотій оздобі", "свинопасів" і "фарисеїв".
Шевченко писав, що настане час, коли "Людськії шашелі. Няньки, дядьки отечества чужого! Не стане ідола святого і вас не стане, – будяки Та кропива – а більш нічого Не виросте над вашим трупом І стане купою на купі Смердячий гній, – і все те, все Потроху вітер рознесе. А ми помолимося Богу, І не багаті, і не вбогі".
Можливо, ці слова Шевченка вже почали збуватися?
Серед найбільш явних і актуальних на сьогодні прозрінь Шевченка була його цілковита незгода і несприйняття крадіжки Москвою назви Русі. Шевченко дійшов цього інтуїтивно – адже мав доступ переважно до офіційних російських тлумачень історії.
У всій його творчості Росія називається виключно Московщиною. Ну а росіяни, відповідно, москалями. Для Шевченка Київська Русь і все, що з нею пов'язане – виключно українські. Зокрема "Слово о полку Ігореві", на мотиви якого він написав "Плач Ярославни".
При цілковитому запереченні поневолення України Шевченко не був шовіністом. У нього було чимало друзів і серед росіян, і серед поляків, яким він навіть присвячував вірші. Співчуття до представників цих націй Шевченко неодноразово висловлював у своїх творах. Шевченко відокремлював росіян і російську державу.
Тому Шевченко лишається незмінною і актуальною опорою української ідентичності, підсилюючи сильні сторони української вдачі.
У кріпацькій Росії раб міг стати найбільше лялькою в придворних театрах. Серед російських діячів ХІХ століття кріпаки відсутні в принципі.
Щоб у такій країні почули Шевченка, мало трапитися диво. Ще більше диво мало статися, щоб слово Шевченка, самоука і кріпака у другому поколінні, стало набагато сильнішим, ніж слова усіх тодішніх царів імперії.
Це могло відбутися тоді, коли слово Шевченка стало, як українська пісня – "без золота, без каменю, без хитрої мови, а голосна та правдива, як Господа слово".
ОЛЕКСАНДР ПАЛІЙ, ДЛЯ УП
http://www.pravda.com.ua/articles/2006/03/9/3074482/
|
