Вітаю Вас Гість!
Вівторок, 17.10.2017, 16:05
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Вірші українські [15]
Вірші українських поетов для школи і школярів, вірші учнів навчальної, середньої та вищої школи
Вірші для дітей [13]
Дитячі вірші про мову, Україну, вірші для дітей Тараса Шевченко та Лесі Українки, віршики про природу та маму
Диктанти українською мовою [7]
Українські диктанти для 1,2,3 класу навчальної школи, 4, 5, 6, 7, 8, 9 класу середньої школи та 10, 11 класу вищої школи
Українські перекази [5]
Докладні перекази тексту з української мови, стислі перекази творів українських письменників, контрольні українські перекази для школярів художнього стилю
Твір [93]
Українські твори на тему життя людини, твір опис та твір роздум українською мовою, художні твори мініатюри про мати та дитину
Діалог [12]
Діалоги з української мови, короткі та довгі
Мініатюра [5]
Твори мініатюри українською мовою на різні теми. Для школярів, школи та вчителів у допомогу
Розповідь [8]
Цей розділ допоможе вам скласти розповідь з текстом українською мовою
ГДЗ [2]
Готові домашні завдання по математиці, ГДЗ з української та англійської мови та інші.
Привітання [14]
Різноманітні привітання зі святами: з днем народження, ювілеєм, новим роком, 8 березня та 23 лютого
Сочинения [33]
Сочинения на русском языке
Диктанты [2]
Диктанты по русскому языку и литературе
Казки [8]

Наше опитування

Що вам потрібно?
Всього відповідей: 1788

Статистика

Пошук

Цікаве

Популярні українські твори

Популярні вірші українською мовою

Популярні диктанти

Готові домашні завдання / ГДЗ

Друзі сайту

українська

Головна » Файли » Твір

Дорогі школяри та вчителя! Розділ нашого сайту: "Твір" містить різноманітні матеріали у допомогу для школи. Твір - тільки самі популярні та необхідні для підготовки до школи і в допомогу вчителям
Твір на тему "Чим багатий мій народ"
22.12.2016, 12:59


Чим багатий мій народ

Український народ споконвіку відрізнявся особливими душевними якостями. Найперша з них — надзвичайна гостинність. «Хлібом-сіллю» здавна зустрічали в Україні гостей, це символізувало особливе доброзичливе ставлення до них. Одразу саджали за стіл, частували найкращими стравами, гості в хаті ставали центральними особами.

Крізь віки прийшла до нас багата українська культура. Важко перелічити все те, що передали нам у спадщину наші пращури. Народ України по-своєму опанував абсолютно всі мистецькі галузі, переробив їх та надав особливого, притаманного лише йому колориту.

Перше знайомлення з культурою нашого народу відбувається ще в далекому дитинстві. Ніжна й любляча мати співає колискових пісень своєму немовляті, трішки пізніше розповідає йому невеличкі народні казочки, приказки й легенди.

Кожна подія в житті людини знаменується фольклором. Чи то весілля, чи то хрестини, чи то інше родинне свято — всюди виконуються пісні, використовуються народні звичаї та прикмети.

Багато українських письменників стали не лише історією нашої рідної літератури, але й важливою частиною загальноєвропейської. Такі письменники, як Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка вивели нашу літературу на загальносвітовий рівень, звернули на себе увагу інтелігенції всієї Європи.

Не менші досягнення й у галузі музичного мистецтва. Мало кому не відомі таки визначні українські композитори, як Лисенко, Вербицький, Ревуцький. Їх творчість стала неоціненним подарунком для культури нашої Батьківщини.

Україна — країна великих можливостей та не меншого потенціалу на майбутнє. Надра її повні «скарбів», безцінних дарунків самої матінки-природи. Чорне вугілля, нафта, сіль, залізо — це далеко не весь перелік її багатств.

Є не так багато країн у світі, чия природа була б такою ж різноманітною і прекрасною. На території України є засніжені круті гори, пустинний степ, таємничий, загадково-казковий ліс, чисті, прозорі річки, глибокі моря.

Можна до безкінечності перелічувати величезні багатства нашого народу, але справа не в цьому. Нам, наступному поколінню, яке отримало такий великий дарунок від пращурів, необхідно не лише підтримувати рівень України, але й підвищувати його, зробити все, щоб вивести її на загальносвітовий. Необхідно допомогти їй піднятись на вищу сходинку загальноєвропейського розвитку.

http://school-world.com.ua/lib/chim-bagatij-mij-narod/

Чим багатий мый народ

Поняття народу і Батьківщини для мене нерозривні і єдині. Говоря
чи про багатство свого народу, я уявляю неосяжні лани Батьківщини, море
золотої пшениці під блакитним небом. Недаремно ці кольори — жовтий
і блакитний — стали кольорами державної символіки українців. Моя зем
ля багата родючими ґрунтами, які в роки Великої Вітчизняної війни во
рог вивозив на захід; багата вона своїми надрами, які приховують у собі
золото і бурштити, нафту і газ, руду та вугілля. Але найбільше багатство
моєї Батьківщини — її народ.
Навіть найбільші матеріальні цінності не замінять духовного багат
ства мого народу. Милозвучна мова і лірична пісня, славна історія і чис
ленні традиції, та і сама вдача українців, щира, відкрита, доброзичлива,—
ось найбільше багатство. І це багатство протягом століть треба було
зберігати для нащадків. Поетичне бачення рідного слова у кожного з нас
своє, але всі ми ставимося до материнської мови з височини загально
людських моральних і естетичних цінностей. Звертаючись до народу,
І. Франко писав:
…в слові твойому іскряться
І сила, й м’якість, дотеп, і потуга,
І все, чим може вгору дух підняться.
(«Мойсей»)
Мамине слово, мамина колискова — наше перше підсвідоме зна
йомство з Вітчизною. Адже від батьківського порога починається рідна
земля. Біленька хата у вишневому садку — нездійснена мрія Тараса Шев
ченка. Біла хата, біла сорочка, біла свита… Це становило неодмінну на
ціональну прикмету українця, бо білий колір — це символ чистоти і ду
шевної краси. Білі рушники прикрашали оселю українця, білим вишиваним
рушником мати стелила своїй дитині доріжку в далекі світи. Як перепле
лись давні національні традиції з сучасністю! Адже і зараз, як і багато років
тому, мати співає своїй дитині колискову пісню рідною мовою; і нині, як
колись, дарують матері своїм дітям рушники разом зі своїм благословен
ням.
У тісному поєднанні з рушником існує хліб. Більшість українських
традицій пов’язані з хлібом. Дорогих гостей зустрічають хлібомсіллю,
хліб несуть на відвідини породіллі, на входини в нову оселю, на весілля
і на поминки.
А весільний коровай! Його прикрашали калиною. Ще одна традиція
нашого народу, адже народна мудрість свідчить: «Без верби і калини нема
України». Ці священні для українця дерева неодмінно росли біля хати.
А українська пісня! Недаремно говорять, що українець співає цілий рік
і цілий вік. Мелодійна дівоча пісня звучала в убогій хаті і на полі, жарті
влива — на вечорницях та на вечорових гулях молоді, ніжна — біля дитя
чої колиски, завзята — вела в похід козацьке військо на захист рідної землі.
Українці в усі віки захищали рідну землю від ворогів, але брали в ру
ки зброю лише тому, що змушував ворог. Бо не було більшого щастя для
мого народу як мирна праця на своїй землі. Хлібороби, трударі, добрі
і щирі люди — ось риси представників мого народу. Багатий мій народ
і талановитими людьми, він дав світові видатних композиторів і худож
ників, співаків і музикантів.
Такий народ заслуговує кращої долі. Сподіваюсь, що він її матиме.
Той, хто здобув незалежність, зуміє вийти з економічної кризи. І тоді до
багатства духовного додається і матеріальний добробут. Я в це вірю.

http://referatwm.ucoz.ru/load/tvir_other/204-1-0-392

Чим багатий мій народ, якими скарбами він може поділитися з іншими?

Григорій Сковорода давно вже став символом мудрості українського народу. Про великого філософа України сказано і багато, і замало водночас. Він був у всьому незвичайною людиною. За спогадами його сучасників, одягався він охайно, але просто. їжу вживав виключно рослинну та ще молочні продукти, і то раз на день після заходу сонця, м’яса й риби зовсім не вживав. Кажуть, що це не була примха чи якісь забобони, це так відбувалося через властивість його організму. Спав Григорій не більше чотирьох годин на добу, вставав удосвіта.і йшов собі або за місто, або в сади.

Ще малим хлопчиком він сприймав слово, як музичний і живописний елемент, а до письма він ставився, як до образного мистецтва. Слово було для нього, ніби музика: пізнати, що там у книжках, сторінки яких укриті писемними знаками, було для нього те ж саме, що відчути красу мелодії, насолодитися нею. Його геніальна творчість настільки проста у сприйнятті, наскільки складна у тому, щоб пристосувати її до себе. ДоСковороди дуже тяглася молодь, про нього писали в листах, обговорювали його думки, навіть сперечалися щодо його мудрих висловлювань, які потім помандрували у світ афоризмів. Гучна слава про мандрівного філософа поширювалася при тому, що за життя із його творів не було надруковано нічого.

Мудрий Сковорода бентежно ставився до таких речей, на які інші просто не звертали уваги, що для звичайних людей було буденним і звичайним. Йому хотілося прочитати книгу буття людини, дійти до розуміння сенсу життя кожної людини, осягнути загадкову людську душу й ті зміни, які з нею відбуваються, і як це впливає на характер і життя загалом. Він сказав про світ і людину таке, чого не сказали інші, навчав людину жити так, як не вчили інші, а найголовніше — сам жив так, як навчав. Філософські твори великий мудрець писав доступною мовою, він уводив у їхній текст притчі, байки, часом навіть прикрашав власними малюнками. І все це було заради Людини, заради розкриття й удосконалювання її духовного світу, а значить, і повної гармонії з усім матеріальним світом. Він був учителем-творцем, а не вчителем-ремісником. Жив так, як навчав, а навчав через мудрість світову, творив своє вчення в живих і зрозумілих образах за допомогою слова, музики, малюнку.

«Світ ловив мене, та не спіймав» — написано на могилі Григорія Сковороди, і в цьому — вся проста мудрість великого філософа, бо він прагнув жити згідно зі своїми моральними переконаннями й залишатися морально чистим. Його творчість — не лише надбання українського народу, за кордоном створені цілі інститути, які досліджують, вивчають, зіставляють його творчий доробок.

Самійло Величко та його літопис. Ця видатна людина полишила чимало загадок для істориків, оскільки з його біографії багато що залишилося нез’ясованим. Хоча із самого літопису виразно помітно, що Величко був надзвичайно освіченою людиною. Тому висловлюються припущення, що до початку своєї служби він навчався в Київській академії. На користь цього свідчить і те, що його було висунуто до військової канцелярії, а туди, як відомо, брали тільки тих, хто пройшов курс наук! у найавторитетнішому тоді закладі, яким вважалася академія. Канцеляристи вели всю документацію війська, брали участь у прийомах іноземних послів, їздили в депутаціях за кордон. Чи й треба казати, що це був вельми представницький корпус з-поміж усього козацтва. Із них вийшло чимало прославлених воєнною доблестю полковників і гетьманів.

На життя Самійла Величка випало немало складних перипетій. Відомо, що після страти Кочубея, він, як наближена до нього особа, потрапив до в’язниці, де йому довелося пробути кілька років. Згодом клопотаннями друзів Величка було звільнено. Вийшовши із в’язниці, він поселяється спершу в Диканьці, у маєтку Кочубе-їв, а потім у селі Жуках під Полтавою, де цілком віддає себе літературній роботі. Повільно, впродовж багатьох літ народжується ця видатна в нашій історії та культурі книга, яка стане відомою під назвою «Літопису» Самійла Величка.

Готуючись до своєї роботи, Величко вивчив багато історичних джерел польською, російською, німецькою, латинською мовами. До речі, у нього була рідкісна колекція книг всяких манускриптів, яку він збирав упродовж усього життя. У наукових бібліотеках дослідники часто натрапляють на старовинні фоліанти, де стоїть напис: «Із книг Самійла Величка, канцеляриста». Там є не тільки історичні хроніки, літописи, документи, що були необхідні для роботи Величка, а й художні твори. Із усього виразно помітно широке поле його читацьких зацікавлень. Але навіть якби й не знаходилися ті книги, все одно зрозуміло: Величко належав до найосвіченіших людей свого часу. У цьому легко переконує його літопис. Величко поклав собі за мету розповісти читачеві про всі найважливіші події в Україні, що відбувалися протягом семи десятиліть. Та це не звичайна хроніка, у якій просто фіксуються чи переказуються ті події. «Літопис» є воднораз і твором художнім, бо автор знаходить яскраві барви для своєї оповіді, збагачує її важливими деталями, у численних ліричних відступах висловлює своє ставлення до подій і людей, сперечається з різними джерелами, докоряє своїм попередникам і сучасникам за їхні лінощі у вивченні історії. Все це пише справжній патріот, який і не приховує своїх настроїв та симпатій. У канву тексту автор вставляє уривки з художніх творів українських авторів, через те розповідь його щедро пересипана народними прислів’ями й приказками. Широко використовує Величко перекази й легенди, які на той час існували й відображали багато історичних подій, засвідчуючи сприйняття й оцінки їх простим людом України.

Літопис — книга про Україну, про її непросту долю, про її видатних і рядових людей. А водночас — і про самого Самійла Величка, який ніби на сповіді в читача розповідає про свою віру, надію, про свої прикрощі й болі, ділиться своєю мудрістю. Так, йому є не тільки що переказати з багатої та складної нашої історії, а й розповісти про.себе. Однак, як людина надзвичайно делікатна, боїться надто зосереджувати увагу читача на власній персоні, і тільки врядй-годи виривається в нього емоційний вигук такого характеру.

Йому не пощастило побачити свою працю опублікованою — помер, полишивши величезний рукопис для майбутнього. І тільки 1848 року вийшов у світ перший том літопису, потім — другий, третій і четвертий. Значення цієї книги в українській історії та культурі просто важко переоцінити. Вона розповідає людям, до якого народу вони належать, чиї духовні діти. Літопис став настільною книгою всіх наших істориків, з нього черпали матеріал і духовну енергію найкращі наші письменники. Це — справді велика книга українського народу. Це — подвиг усього життя Самійла Величка. Хтось із великих сказав: «Усе минає, а слово залишається». Це найбільше з див нинішнього світу, диво написаного слова, що мандрує через роки, століття, покоління.

http://www.litrasoch.ru/chim-bagatij-mij-narod-yakimi-skarbami-vin-mozhe-podilitisya-z-inshimi/

Категорія: Твір | Додав: Поля
Переглядів: 530 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
[18.04.2016][Твір]
Твір на тему: "Моя улюблена книга" (0)
[03.11.2016][Вірші українські]
Вірші про вишиванку (0)
[21.10.2016][Твір]
твір на тему "мої осінні канікули" (0)
[18.03.2016][Привітання]
Привітання до 1 квітня (0)
[08.12.2016][Мініатюра]
Твір-мініатюра "Я українка" (0)
[18.02.2016][Діалог]
Гумористичний діалог. Двоє студентів у гуртожитку (0)
[19.12.2016][Твір]
Твір-опис "Зима в моєму місті" (0)
[08.03.2016][Діалог]
Діалог на тему "У школі" (0)
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]