Образ Фауста
Образ Фауста позбавлений цілісності: молодий Фауст — людина почуття, Фауст похилого віку — людина розуму.
Ґете писав про свого героя: «Щоб правильно зрозуміти Фауста, треба знати його характер — характер людини нетерплячої і незадоволеної земною дійсністю, людини, яка прагне оволодіти вищим знанням, прагне насолоджуватися прекрасним добром, і не може навіть незначною мірою задовольнити своє прагнення, тому знов і знов повертається назад ще більш нещасною».
Фауст — справжній учений, бо його допитливий розум прагне усвідомити себе у світі, осягнути загальну й абсолютну істину. Доля Фауста трагічна, адже відповіді, які він знаходить, здаються йому неповними, а істина — частковою. Трагедія героя починається у сфері свідомості: це трагедія духа, що зважився на осмислення абсолютного і розуміє марність своїх поривань.
Природо безконечна! Де ж, коли ж Знайду ту грудь, що нею світ ти поїш, І небо, й землю — все живиш? Невже ж ти болю в серці не загоїш, Жаги палкої в нім не заспокоїш?
Фауст завжди самотній: поруч із ним немає нікого, крім чорта. Мета його -— осягнути сенс буття в цілому, знайти
Тут і далі уривки із трагедії «Фауст» цит. за: Ґете Й. В. Фауст / Пер. М. Лукаша // Ґете Й. В. Твори.— К.: Молодь, 1969.— 506 с.
Форму життя, яка найбільше відповідала б людській гідності. Розчарування у можливостях людського розуму змушує його звернутися до потойбічних сил, щоб об’єднати два світи, дві душі, які живуть у ньому.
У мене в грудях дві душі живуть,
Між себе вкрай несхожі — ї ворожі.
Одна впилась жадливо-в світ земний
І розкошує з ним в любовній млості,
А друга рветься в тузі огневій
У неба рідні високості.
Отже, Бог і чорт, безсмертний дух і смертне тілосперечаються між собою в натурі Фауста. Два світи, дві душі – це смертна плоть і безсмертний творчий дух, що становлять людську сутність. Своє перше життя Фауст віддав науці, другий термін, відпущений йому, він хоче покласти на саме життя, протягом якого не раз знехтує підступними спокусами Мефістофеля і жодного разу не буде слухняним знаряддям у його
Руках. Навіть коли Фауст чимось поступався, це була поступка
Другій частині душі, яка, власне, і містила мефістофельське
Начало. . ‘
Фауст — не ідеальний герой. Упродовж життя він припускався багатьох помилок, але вперто шукав сенсу людського існування і безстрашно йшов до своєї мети.
Образ Мефістофеля надзвичайно складний. Він аж ніяк не схожий на чорта з легенд. Мефістофель — це втілення нещадної критичної думки. Він добре знає всі вади людей і дотепно глузує з них, бо не визнає жодної високої цінності в людському житті.
Мефістофель — чорт-цинік, чорт-практик, якому все відомо. Він — дух-матеріаліст, дух-аналітик, котрий зважає тільки на те, що дійсно існує.
Бог називає Мефістофеля «духом заперечення»; вони не ворогують між собою, а складають одне неподільне ціле.
Я ж частина од часті лиш, що перше всім була,
Частинка тої тьми, що світло привела,
Те світло гордує, що хочеться йому
З одвічних володінь прогнати матір-тьму.
Та це йому не вдасться — шкода сил,
Воно навік приковане до тіла.
Од тіл тече, в тілах лише прекрасне, Тілами лиш спиняється в ході, А згинуть ті тіла — тоді Й воно разом з тілами згасне.
Отже, вони — два протилежні джерела одного начала, які різняться лише знаком: одному з них відповідає знак плюс, другому — мінус, один символізує світло, другий — тьму.
Водночас сам Мефістофель є часткою людини, складаючи з нею одне ціле. Мефістофель — це інша сторона безодні, яка називається людиною: та, що все піддає сумніву.
Мефістофель — духовний двійник Фауста. Це Фауст у Фаусті, чорт у людині, за висловом Достоєвського. Чорт втілює в собі плоть і дух людини, ниці помисли Фауста та його високий скепсис.
Вони однаково думають і говорять. Інколи їх навіть важко розрізнити. Розмова Фауста з Мефістофелем за змістом і характером нагадує розмову з Богом.
І вічно скаржишся мені ти! Невже ж тебе задовольнити Земля ніколи не змогла б?
Ні, Господи.
Не радує мене тих знань скарбниця,
Що я збирав на протязі років…
Я ніби й ріс — а добре придивиться,
То духом я ні крихти не зміцнів;
Не став я ні на волос вищий, До безконечного не ближчий.
Фауст та його двійник — не застиглі форми, не добро і зло, які фехтують на відстані. Вони, мов рідина, набувають форми одне одного. Благородство чорта поступається місцем жорстокості людини, і навпаки.
Мефістофель Ґете максимально наближений до людини. Він персоніфікований і має характерні риси живої особистості, які не вичерпуються голим Ніщо. Він грає в ігри, які сам вигадує, чекає, сподівається, хитрує. Але між чортом і людиною є істотна різниця: людина ніколи не знатиме всього, тому в ній завжди залишиться місце для віри.
Мефістофелю відомі всі таємниці, у цьому корінь його зневіри й аморальності. Знаючи все про все, він глузує з честі, совісті, добра. Він — це лише знання, без співчуття, без кохання. Абсолютне знання звільняє його від моралі. Він сам собі початок і кінець, йому нікуди розвиватись. Він безсмертний цинік, і в цьому його приреченість.
Давній ворог людського роду, Мефістофель відвертає Фауста від високої мети, граючись, переступає через життя й душі людей, але лиходійство не є його «професійною» потребою. Вчинки Мефістофеля — зворотний бік задумів самого Фауста. Проте цим не вичерпується його роль в житті Фауста. Він розкриває перед ним зло світу і тим сприяє його розвитку, адже справжній рух — це суперечливий процес, що відбувається через єдність та боротьбу протилежностей. Критична думка Мефістофеля допомагає оновленню життя. У трагедії він ніколи не рівний самому собі, завжди різний, суперечливий, водночас привабливий і потворний.
http://lessons.com.ua/obraz-fausta/
Твір на тему «Образ Фауста"
Головний герой трагедії Гете - вчений Фауст. Він прожив велике життя, набув багато різноманітних знань, але істина залишилася недоступною. Втомившись від наукових пошуків, Фауст розуміє, що життя проходить повз нього. Він розчарований, на межі самогубства. У нього більше немає стимулу продовжувати наукові дослідження, пошук істини. Заради того, щоб прожити життя заново, він закладає душу дияволу. В обмін Ліефістофель дарує Фаустові молодість.
У Фаусті Гете підкреслює найважливіші властивості людської натури: невдоволеність досягнутим і спрямованість до ідеалу. Його головні якості - гострий розум і прагнення до самопізнання світу. Героєві притаманний постійний творчий неспокій, схильність до пошуків нових знань, проникнення в глибинну суть життя. Він не прагне почестей і слави та хоче перетворити землю на квітучий сад. Вступаючи у боротьбу з природою, Фауст мріє зробити людей вільними і щасливими.
Народна легенда про Фауста в 1593 році була доповнена життєписом Вагнера - учня Фауста. Вагнера ми бачимо безпутним волоцюгою, який опанував таємниці магії, а після смерті Фауста успадкував його багатство. Для Гете дуже важливе зіставлення характерів двох учених - Фауста і Вагнера. Не слід вважати, що Вагнер - особистість, не наділена талантами. У другій частині трагедії йому навіть вдається створити штучну людину - Гомункула. Та все ж Гете не визнає шляху, обраного Вагнером.
Зміст “Фауста” універсальний: він розповідає про молодість і старість, життя і смерть, війну і мир, побут, політику, науку і мистецтво. Головна тема трагедії - пошуки людиною сенсу буття і свого призначення. Створюючи образ Фауста, Гете на власній долі в першій частині твору показав здійснення всіх можливих бажань людини, а в другій частині - безмежні можливості людства. У першій частині гонитва героя за насолодами закінчується загибеллю героїні. У другій частині трагедією стає прагнення героя вдосконалити природу, внести свої прагматичні виправлення у світобудову. Отже, на думку Гете, максималістське здійснення волі спричиняє трагедію.
Закінчена тривала мандрівка у пошуках прекрасного. Душа Фауста повертається до Бога. Прекрасне знайдене - але у майбутньому, у світі ідей. “Мета нескінченна тут, у досягненні”, - промовляє Гете. Він стверджує: людина величніша за природу, ніщо не може знищити людяність, кохання, свободу розуму. А відповіді на порушені в творі запитання людство ще шукатиме не один рік.
Маргарита (Гретхен) - один із найпоетичніший жіночих образів у світовій літературі. Дочка бюргера, проста і невибаглива, вона зображена як дитя природи. Гретхен багато працює: готує їжу прибирає дім, шиє, співає пісні, ворожить на квіточці. Наївна, проста і довірлива, вона дуже подобається Фаусту і відповідаєш його почуття коханням. Але дівчина у полоні релігійних та побутових звичаїв, її лякає незрозумілий їй Фауст.
Кохання перетворюється для неї на муку, на невільні злочини. Гине у поєдинку з Фаустом її брат Валентин, помирає від снодійного, даного дочкою, мати Гретхен. Вона сама знищена людським осудом, бо народила позашлюбне дитя. Міщани виганяють її з міста, і Гретхен стає вбивцею рідної дитини. Нещасна жінка втрачає розум, вона чекає страти у міській в’язниці.
Чиста і прекрасна душею Гретхен відмовиться віддопомоги нечистої сили, відштовхне від себе Фауста, бо він винний в усіх її стражданнях. У фінальній сцені смерті Гретхен у відповідь на крик Мефістофеля “Вона загинула! ” зверху прозвучить: “Вона врятована! ” Це голос Господа, який огортає своєю любов’ю будь-яку віруючу душу.
“Фауст” Гете - велична художня пам’ятка світової культури. Цей твір зберігає свою актуальність і в наші дні. Високий гуманізм, творчий пошук, поезія труда та пафос творення, що прославлені у трагедії, безмежна віра у краще майбутнє роблять її актуальною і зрозумілою для всіх поколінь.
https://otvet.mail.ru/question/67036311
Образ Фауста
Фауст – головний герой одноіменної трагедії Й.Гете. Історія його трагічного життя покладена в основу сюжету твору.
Він – зневірений в науці та житті старий вчений-енцеклопедист, на межі самогубства, але зустрічається з потойбічними силами, злим духом Мефістофелем, і знаходить нове життя.
Якщо головна ідея народного Фауста полягає у застереженні від антихристиянської та аморальної поведінки людини, яка запродалася дияволу, то Гетівський спрямований на створення постаті людини, яка є уособленням найважливіших світоглядних тез та внутрішніх суперечностей просвітницької ідеології.
Дійсно, з одного боку Фауст уособлює ідеал просвітницьких уявлень про розвинену людину того часу: допитливу і діяльну, вільну в думках і не упереджену в поглядах, яка постійно прагне нових знань, що поповнювали б її досвіт і розширювали світогляд.
На відміну від учених-схоластів, знаючих життя лише з книжок, він хоче втілити свої прагнення в життя, зробити процес пізнання інструментом перетворення світу, що, зрештою, служило б суспільному благу.
Суспільне благо, як кінцева істина, що визначає сенс існування людської особистості, головна думка, до якої приходить Фауст, і яку він проголошує в останньому своєму монолозі.
З іншого боку образу Фауста притаманний скепсис щодо всесилля людського розуму і безмежності пізнання, який є характерним для завершальної фази просвітництва.
Гете не ідеалізує Фауста. Авторові імпонує велич духовних прагнень героя, але він бачить і його помилки. Тому Фауста часто називають своєрідним двійником Гете. Фауст уособлює всі сумніви й пошуки думки та мрії, які хвилювали Гете.
http://arden.at.ua/news/tvir_na_temu_obraz_fausta/2013-12-21-2
|
