Котороткий твір "ОСІННІЙ РАНОК"

Осінній ранок настає повільно. Лежачи в ліжку, я спостерігаю, як у вікні поступово розгорається ранкове світло. Воно бліде і неяскраве, не те, що влітку. Влітку сонячні промені так і б'ють у вікно. А тут не зрозумієш, розвиднілось вже чи ні.
Похмуро осіннім ранком. А ще холодно. Якщо опівдні може пригріти сонечко, то вранці точно не помилишся з часом року. Осінь є осінь: вона зустрічає вогкістю, зябкістью, вогким вітром.
Але сьогоднішній ранок тихий. Тільки листя тремтять на дереві за вікном. Вони ще зелені, але без яскравого сонячного світла здаються блідими. У такий ранок всі кольори на вулиці стають якимись неяскравими. У цьому є своя краса, я розумію. Немає зайвої строкатості, наприклад. Але особисто мені така пора року подобається.
Починаєш цінувати домашній затишок і теплу ковдру, з-під якої не хочеться вилазити. Моя мама обожнює на вихідних відлежуватися в ліжку з самого ранку, під теплим пледом. Не тому, що вона лінива, а тому, що їй так затишно. Таке ось осіннє проведення часу для дорослих. Я, наприклад, все одно в ліжку не влежу! Мені хочеться на вулицю погуляти, побігати на вітрі. А вона заварює каву, додає туди молоко і ставить на коліна ноутбук.
Але сьогодні п'ятниця - треба йти до школи. Повітря на вулиці холодне, чисте і свіже. Воно бадьорить і вливає сили. За це я люблю осінь. Хочеться прямо вдихати його!
Над головою кричать зграї птахів, а в іншому природа мовчить. Чути тільки шум міста. Але я не сумую осіннім ранком. Я йду в школу, а там мої друзі. У школі шумно і весело, поки, звичайно, всіх не загнали за парти.

http://parta.at.ua/publ/tematichni_shkilni_tvori/priroda_ta_dovkillja/osinnij_ranok/149-1-0-2945

ОСІННІЙ РАНОК

Хто знає якими бувають осінні ранки?
А який найкращий осінній ранок ви зустріли в своєму житті?

Я донедавна був впевнений в тому, що вже сповна знаю якими бувають осінні ранки. Такими прохолодними, трошки навіть морозкуватими, дуже свіжими (особливо коли навколо природа) і краплинку містичними. Адже, зустрівши такий ранок, в голові з'являється сила-силенна думок, ідей, бажань, фантазія набирає нових обертів і, що саме головне, - невідомо звідки береться, ну, просто, величезне бажання щось робити!!!

Але не такий я вже досвідчений (задуже підняв був носа :) ). Три дні тому осінь знову мене здивувала! Коли я вийшов на двір і вдихнув... цього, - ранкового повітря, я зразу відчув... таке м'яке, приємне, ненав'язливе, глибоке... ууммм... що це?.. не знаю що це, але воно було прекрасне! Тут я зразу згадав слова, чи то думки, Ікея з твору Ленгдона Х'юза (Langdon Hues) "A lesson learned", коли він приземлявся біля лісу в Гондурасі:
"It smelled different. Rich. Earth. Rainforest. Lush".
Колись я це переклав отак:
"Пахло якось різноманітно. Багато. Земля. Ліс. П'янкість".
Хоча там краще б підійшло "Пишність", але тим не менше, як і його тоді пройняло щось зовсім нове, щось дивне і чарівне, так і мене зовсім недавно.
Згадуються твори, оповідання, вірші або п'єси де "малого Івася п'янила природа", чи "Тараса п'янила краса його коханої", чи ще багато різних прикладів "п'янких ароматів, поглядів, музики та краєвидів".

Те що я тоді відчув... п'янке... приємне... хмільне... можна назвати по-різному, але цей ранок закарбувався як найкращий осінній ранок в моєму житті. Хто зна, можливо назавжди, а можливо і зовсім на трішки.

Але свою почесну місію мого здивування він виконав на УРА!!!

http://taleplace.blogspot.com/2010/11/blog-post_18.html

НАРОДЖУЄТЬСЯ ОСІННІЙ РАНОК

Світає. Надворі ще доволі темно, та іскристі промінці сонця вже поспішають покрити небо ясними ранковими барвами.

Голі сухі дерева самітно стоять, неначе не раді пробудженню або просто в передчутті лютої холодної зими сумовито замислились над чимось. Кришталеві переливчасті росинки скромно поблискують на пожовтілій траві, змішуючись з краплинками минулої грізної зливи. У сірому небі повільно літають чорні шпаки, створюючи якусь химерну атмосферу й доповнюючи похмурі кольори ранку. Ці птахи відлітають у вирій доволі пізно, тому їх ще часто можна побачити на кінці жовтня чи початку листопада. Тихо накрапає холодний дощ, шурхотить золотавим листям бистроногий вітер. Небокрай повільно світлішає, біліє, а тоді заливається найрізноманітнішими диво-барвами. Та не варто чекать від цієї пори надмірної яскравості, насиченості, блиску — осінь чарує своєю ніжністю та зажурою, ліричною витонченістю й сумом. Навіть ота маленька тьмяна калюжа приваблює, доповнює сірістю й пустотою загальну ідилію природи. Посилюється дощ, не даючи ранку повністю вступити у свої права. Прокидаються пожовтілі рослини, тягнуть до бляклого сонця голівки поодинокі квіти. Швидко, з постійним гучним свистом несе вітер багряні вогняні листочки. Холодно.

Нарешті вгамовується злива, усе затихає. Тільки ще зовсім трішки повіває тиховій.

(автор Ірина Мельничин)

http://probapera.org/publication/13/31176/narodzhujetsya-osinnij-ranok.html