Твори українською мовою на тему весна
Найпрекрасніша пора року - Весна
Пташко! Будь рада теплу і весні.
Олександр Олесь
Тануть сніги, біжать струмочки, починає пробиватися перша травичка, розпукуються бруньки, з'являються тендітні квіти, чути спів пташок... Це настала Весна — найпрекрасніша пора року, оспівана поетами за свою первозданну красу.
Весна приносить із собою не тільки довгоочікуване тепло, вона приносить радість і надію, надію на краще. Після невблаганних морозів та лютих завірюх, після снігів, які вкривають землю пуховою ковдрою, після зимової сплячки, у яку, здається, впадають не лише деякі види звірів, а вся природа, нарешті настає Весна — прекрасна царівна у зеленому вбранні та віночку ніжних квітів.
А Весна іде, як фея,
В чарах шуму і пісень,
Біла, біла, як лілея,
В квітах яблунь і вишень.
(Олександр Олесь)
Мабуть, немає нікого мудрішого за матінку-природу, бо інакше як пояснити, що щороку одна пора змінюється іншою та незмінно настає найочікуваніша з них — Весна. Вона пробуджує у душах людей щирі та ніжні почуття, бо Весна настає не тільки в природі, а й у серцях тих, хто здатен відчувати красу та спроможний милуватися навколишньою красою, яка, і справді, може залишити байдужими тільки кам'яні серця.
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.
(Леся Українка)
Разом із потеплінням повітря відбувається потепління у душі, і так само, як ламається крига на річці, ламається крига, яка сковує людські серця. Весна обіцяє змінити все на краще, вона пророкує настання нових — кращих часів, і навіть найзапекліші скептики та песимісти починають вірити у те, що негаразди та неприємності залишаться десь у минулому, що їх забере із собою Зима, яка вже минулася, а весна разом із пахощами квітів принесе пахощі надій.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що мені давно співали мрії.
(Леся Українка)
Весною всі намагаються вибратися «на природу» — в ліс або поближче до річки. Щоправда, більшість «веселих компаній» не дуже роззирається навкруги, а захоплюється, здебільшого, «напитками та наїдками», залишаючи після себе бруд і спотворюючи галявину, на якій вони збиралися. Люди, які не вміють та не хочуть бачити красу навколишнього світу, втрачають багато (вони й самі не розуміють, наскільки багато), бо яке ж це щастя — вдихнути у лісі свіже, прозоре повітря, дослухатися до співу безлічі пташок, які ховаються у гіллі, дивитися на тендітні квіточки, які щільно вкривають прекрасною та різнобарвною ковдрою теплу землю. Хотілося б, щоб усі бачили та відчували красу природи та на питання Павла Тичини:
«Ви чули ж бо: так липа шелестить,
Ви знаєте, як сплять гаї?»
кожній людині можна було б сказати:
«Та ви вже знаєте, як сплять гаї»...
Джерело: http://www.ukrlib.com.ua/sochm/printout.php?id=117
***
Твор про весну українською мовою
Настала весна. Крізь низько навислі хмари стало недоглядати блакитне чисте небо. Таким прозоро-синім воно може бути тільки навесні. По землі побігли дзвінкі струмочки. Спочатку їх було мало, але з кожним днем вони все частіше і частіше прорізали лід своїми цівками. Спів ранніх пташок і дзвінкий капіж з дахів заповнюють світ, весняна музика приходить на зміну довгому зимовому мовчанню і завиванню вітру. Усе приходить в рух: метушаться на гілках птаха, весело крапають з карнизів перлинки. Сніг ще ховається в темних кутах, не хоче зрозуміти, що з кожною годиною замети стають менше, не сховатися їм від теплого, довгожданого сонечка. Дні стають довше і світліше. Радіють весні, що настає, і люди.
На лицях все частіше з'являються посмішки, тепер не страшно виходити на вулицю: не закрутить тебе завірюха, не засыпет снігом ока. Найбільше радіють весні діти. Можна зняти важкі шуби, взути гумові чоботи і весело ходити по калюжах, пускати кораблики.
Незабаром з-під землі виглянуть перші боязкі зелені травички, набряклі бруньки на деревах лопнуть, і з'являться дивовижні зелені листочки. На зміну білому і сірому приходить зелений і блакитний кольори. Весна прийшла!
Джерело: http://tvor.org.ua/vesna-priishla
***
Весна - твори
Весна… На душі тепло, сонячно… Мабуть, це єдина пора, коли з пробудженням природи, пробуджуються почуття радості, сміху, і ніколи так цьому не радієш, як у весняну пору. Я люблю весну. Та хто її не любить?! Коли за вікном лунають пташині співи, а сонячні зайчики ніжно пестять твої щічки, то здається, що більше нічого не треба і щастя поглинає тебе.
Весна приносить не тільки довгоочікуване тепло, а й надію на краще. Після невблаганних морозів та лютих завірюх нарешті наступає Весна – прекрасна царівна у зеленому вбранні та у віночку з польових квітів. І ось я, дивлячись на цю красу, згадую, як ще маленькою уявляла її прекрасною феєю. Від бабусі я чула, що коли розквітають підсніжники, тоді Весна-фея ступає по землі, а якщо комусь вдасться її побачити, то можна попросити у неї будь-що, і бажання обов’язково збудеться. Кожної весни я очікувала на неї. Вже думала, що ніколи її не побачу, як раптом, відпочиваючи з рідними на сонячній галявині, я побачила дівчинку, вбрану у сніжно-біле плаття. Я спочатку подумала, що це фея, така, як і описувала її бабуся. Але це була просто дівчинка. Підійшла до неї, привіталася, а вона у відповідь тільки посміхнулася мені. «Ти тут одна? Де твої батьки?» – запитую я. «Я прогулююсь, – відповіла мені прекрасна незнайомка і за хвилину додала. – У мене немає батьків». Її звали Соломія. Вона вміла розповідати цікаві історії, з нею справді було весело. Ми ще довго спілкувалися і я дізналася, що вона із сирітського притулку, а батьків ніколи не знала. Я розповіла їй бабусину легенду і про те, що сприйняла її за весняну фею. «А може, я і є цією царівною, – відповіла Соломійка. – Що ти бажаєш?». Спочатку я хотіла, щоб мені подарували такого ж велосипеда, який був у мого сусіда, та враз я сказала: «Я хочу, щоб ти була щаслива, щоб здійснилися твої бажання»…
Весна… Вона пробуджує у душах людей щирі і ніжні почуття. А в мені пробудила співчуття до цієї дівчинки, бажання їй допомогти, бути їй другом. І я тепер точно знаю, що весна настає не тільки в природі, а й у серцях тих, хто здатен відчувати красу та спроможний милуватися природою, яка може залишити байдужим тільки кам’яні серця. Хотілося б, щоб усі бачили та відчували красу природи, раділи кожному променю сонця, а прогулюючись лісом, в кожному зеленому листочку бачили промисел Божий, щоб серця людей не були черствими до чужої біди. Мені здається, що світ тоді б став кращим.
Як-не-як, але згодом я зустріла цю дівчинку, яка ішла поряд із дорослими чоловіком і жінкою. Вона зустріла мій погляд та підійшла до мене. «Мене вдочерили, – сказала вона». Я була безмежно рада за неї, що вона нарешті знайшла своє щастя. І мені чомусь згадалася Весна-фея. А може… А може це вона і була…
Джерело: http://novyi-stryi.at.ua/publ/literaturnij_tvir/divo_i_vesna/2-1-0-147
|
