Твір-роздум за поемою Т.Г. Шевченка "Катерина" - Твір
Вітаю Вас Гість!
Субота, 03.12.2016, 09:47
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Вірші українські [14]
Вірші українських поетов для школи і школярів, вірші учнів навчальної, середньої та вищої школи
Вірші для дітей [10]
Дитячі вірші про мову, Україну, вірші для дітей Тараса Шевченко та Лесі Українки, віршики про природу та маму
Диктанти українською мовою [5]
Українські диктанти для 1,2,3 класу навчальної школи, 4, 5, 6, 7, 8, 9 класу середньої школи та 10, 11 класу вищої школи
Українські перекази [5]
Докладні перекази тексту з української мови, стислі перекази творів українських письменників, контрольні українські перекази для школярів художнього стилю
Твір [59]
Українські твори на тему життя людини, твір опис та твір роздум українською мовою, художні твори мініатюри про мати та дитину
Діалог [11]
Діалоги з української мови, короткі та довгі
Мініатюра [3]
Твори мініатюри українською мовою на різні теми. Для школярів, школи та вчителів у допомогу
Розповідь [7]
Цей розділ допоможе вам скласти розповідь з текстом українською мовою
ГДЗ [2]
Готові домашні завдання по математиці, ГДЗ з української та англійської мови та інші.
Привітання [11]
Різноманітні привітання зі святами: з днем народження, ювілеєм, новим роком, 8 березня та 23 лютого
Сочинения [24]
Сочинения на русском языке
Диктанты [1]
Диктанты по русскому языку и литературе
Казки [7]

Наше опитування

Що вам потрібно?
Всього відповідей: 1140

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук

Цікаве

Популярні українські твори

Популярні вірші українською мовою

Популярні диктанти

Готові домашні завдання / ГДЗ

Друзі сайту

українська

Головна » Файли » Твір

Дорогі школяри та вчителя! Розділ нашого сайту: "Твір" містить різноманітні матеріали у допомогу для школи. Твір - тільки самі популярні та необхідні для підготовки до школи і в допомогу вчителям
Твір-роздум за поемою Т.Г. Шевченка "Катерина"
25.11.2016, 11:56


Твір роздум над поемою «Катерина» Т. Шевченка

Багато в нашій літературі було творів про тяжке життя жінок. Але, на мою думку, шедеврами української літератури є поеми Т. Шевченка «Катерина» та «Наймичка». «Катерина» — драма життя селянської жінки, що й зараз хвилює душу, змушує по-іншому .дивитися на світ. Ще в перших рядках застерігає Т. Шевченко:

Кохайтеся, чорнобриві,
Та не з москалями,
Бо москалі — чужі люди,
Роблять лихо з вами.

Але нічого не значить для Катерини застереження ні батька, ні матері, ні пересуди сусідів. Вона кохає «свого Івана» щиро, віддано, «як знало серденько». Заради цього кохання ладна Катруся піти на все. Бо за милого «любо й потужити». Я гадаю, що така дівчина заслуговує щасливої долі — долі жити разом з милим, коханим, мати міцну сім’ю. Але натомість стає вона покриткою, руйнуються всі її мрії, всі надії. Мені здається, що це найстрашніше у житті. Не милує Катерину доля: народила вона сина-безбатченка, до цього ще й батьки відвертаються від неї:

Вміла мати брови дати,
Карі оченята,
Та не вміла на сім світі
Щастя-долі дати.

Іде Катерина з рідної домівки, у широкий, незнаний світ шукати батька свого сина, йде, бо все ще вірить у кохання. Вражають мене своєю ліричністю та драматичністю рядки про те, як збирається вона у далеку путь. Здається, що ніби стають перед очима живі картини: не прощають батьки доньку, рветься на шматки серце. Болісно на це дивитися. Як хочеться допомогти цій змученій незгодами жінці, якій треба захищати крихітку-дитину! Ось вона бере з-під батьківської вишні землю на згадку про домівку, щоб у чужому краї поклали чужі люди на її могилу:

А своєї ся крихотка
Ладо мною ляже
Та про долю, моє горе
Чужим людям скаже.

Так, цій дитині призначена нелегка доля — доля жити серед чужих людей, доля чути завжди страшне слово «байстря». Стискає серце від жалю, і здається, що й сам Шевченко плаче разом зі своєю Катериною, тому й називає її «серце моє». Вражає кривда, що її бачить героїня на кожному кроці: і люди знущаються, москалі сміються з неї. Але ще є надія у серці Катерини. Зігріває вона її зламану, знівечену душу, хоч з кожним кроком, з кожною нічкою, що їй довелося провести під тином, та ще й з немовлям на руках, тане ця надія, надія знайти коханого, віддати йому сина. Адже діти ні в чому не винні…

На кого собаки на улиці лають?
Хто голий, голодний під тином сидить?
Хто лобуря водить?
Чорняві байстрята.

Отака доля чекає безбатченків; тому й хоче Катерина позбавити свого сина такої долі. Скільки розпачу вкладає автор у вуста героїні, скільки сліз та суму, скільки невимовної туги!

Якщо для москаля кохання — це іграшка, забава, то для Катерини — це дуже серйозно. І дитина — плід кохання, що зв’язує назавжди закохані серця. Не змогла винести вірна Катруся зради, тому що зраджено не тільки кохання, її, зраджено й сина, дитину, що не повинна відповідати за гріхи батьків. Останні слова її, звернені до сина, його вона поклала просто на шляху, були:

«Оставайся шукать батька, А я вже шукала».
Взяла її тіло холодна вода, не залишивши навіть сліду. Тільки бідне байстря, що, ні родини, ні хатини, навіть батько ніколи не впізнає, а як впізнає, то відцурається. Буде ця дитина жебракувати, будуть з неї знущатися, бо безбатченку не всміхнеться доля, незважаючи на чорні брови. Я гадаю, що в образі Катерини уособлена трагічна доля жінок України, зневажених, розбитих злиднями та несправедливістю. Як болісно мати дитину від коханого, якої він зрікається, цурається! І мені здається, що іншого виходу для цієї жінки не було — сам Т. Шевченко пише:

Чорнобрива Катерина
Найшла, що шукала,
Дунув вітер понад ставом — сліду не стало.

І все ж таки хочеться вірити, що її сину всміхнулася доля, щаслива доля!

http://www.litrasoch.ru/tvir-rozdum-nad-poemoyu-katerina-t-shevchenka/

Моi роздуми пiд час читання поеми Шевченка «Катерина»

Коли читаєш твори Шевченка, починаєш розумiти, яким згустком болю була для поета жiноча доля. Вiн, здається, зiбрав у своєму серцi воєдино всi страждання поневолених i скривджених жiнок, iх вiдчай, надii, прагнення. Зiбрав, щоб схвильовано розповiсти про них цiлому свiтовi. Одним з перших жiночих образiв у Т. Шевченка стала Катерина з однойменноi поеми, прообразом якоi була кохана поета Оксана Коваленко. У лiтературi до часу написання «Катерини» було багато творiв на тему зведення простоi дiвчини паном-спокусником.

Та Шевченко висвiтлив цю трагедiю вiдразу у декiлькох планах: моральному, соцiальному i нацiональному. I все це подав нам, наче випестував дитину, вклавши у свою розповiдь увесь бiль за власне нездiйсненне кохання. Принаймнi менi так здалося. Катерина була не першою i не останньою серед сотень таких же дiвчат, що, покохавши, замiсть щастя вже з першоi хвилини зустрiли лише сором та осуд вiд громади. Ми бачимо, що вiра у щирiсть почуттiв коханого, прагнення до щастя i переконанiсть, що любов не може бути грiхом, поступово призводять дiвчину до трагедii. I ця трагедiя полягає не в покараннi за те, що «не слухала Катерина нi батька, нi неньки», i не в тому, що, як твердять деякi сучаснi лiтературознавцi, Катерина вiддала себе «москалю», знехтувавши украiнським парубком. Гадаю, що трагедiя нашоi Катерини Ї у знiвеченнi саме душi, а не тiла: А за вiщо, Боже милий! За шо свiтом нудить? Що зробила вона людям, Чого хочуть люде? Щоб плакала! Серце моє! Тiло можна вилiкувати, а розтоптану душу вже не воскресиш… Здається, повчальний приклад подано, тему вичерпано. Та Шевченко, мабуть, не був би генiальним письменником-психологом, якби цим i обмежився. Мене особисто вразив образ Катерини-матерi, яку пiднесли iз смiття, куди ii втоптали злi язики, два крила: вiра у кохання i материнська свята любов до сина. Розумiючи, що для Iвана вона загублена назавжди, Катерина заклинає його: Покинь мене, забудь мене, Та не кидай сина. Може, слушно поставити питання: «Чому ж тодi вона покинула немовля напризволяще, а сама наклала на себе руки?» Думаю, тут сплелося все: i крах сподiвань, i зневiра у майбутньому, i вiдчай, i, може, огида до свого становища, i сором, i навiть ненависть до власного минулого. Чи могла Катерина з такою зламаною душею жити далi, ростити у щастi сина, наставляти його на краще? Мабуть, тому пiдсвiдомо дiвчина вибрала смерть, вiддавши iй перевагу перед жит-тям-пеклом.

Але я все ж таки здебiльшого погоджуюся з думкою, що в основi дiвочоi трагедii було нехтування батькiвськими застереженнями, бо батьки нiколи не бажають дитинi поганого, намагаються завжди захистити ii вiд бiди. Вони керуються досвiдом, батькiвським передчуттям. Катеринi порадитись би з ними, прислухатися, а вже потiм вирiшувати свою долю i, як потiм сталося, долю ще однiєi людини Ї сина!

Катерина… В уявi вiдразу ж постає овiяний смутком образ Катерини з однойменноi поеми Шевченка. У латанiй свитинi, з дитиною на руках, «на плечах торбина, а в руках цiпок». Цiпок, яким захищала вона себе, свого сина вiд злих собак, злих людей, злоi долi. Та хiба ж захистить вiн ii, одиноку i гнану всiма, вiд жорстокого життя? Звичайно, нi. Тому й фiнал поеми закономiрний. З останнiми словами: Прийми, Боже, мою душу, А ти Ї моє тiло! Ї Катерина втопилася. Їi Iвась, коли вирiс, став поводирем слiпого кобзаря.

Справжнiм захисником простоi жiнки Украiни феодально-крiпосницькоi доби був великий Шевченко, поетичне слово якого стало надiйним оборонцем наймички Ганни, Слiпоi, Оксани, Мар’яни-черницi, Катерини… Старшу сестру поета звали Катерина, може, тому саме сестрою, що потребує братерськоi пiдтримки, захисту, сприймається поетом жiнка. Вiн вiдтворює ii образ, глибоко спiвчуваючи жiночiй долi, захищаючи ii. Вболiваючи за долю дiвчини, автор хоче застерегти ii вiд необачного вчинку, радить «шануватися, щоб не довелося москаля шукати». Та Катерина щиро покохала, «як знало серденько…». Глибокi й природнi будь-якi негоди, iй за «милого як спiвати, любо й потужити». Далi розгортається трагiчна iсторiя молодоi матерi-покритки. Спочатку вона ще сподiвається на повернення коханого. Потiм гiрко плаче над своєю долею, а пiсля народження сина ii життя стає справдi нестерпним. Всi вiд неi вiдвертаються, зневажають ii. Поет засуджує таке жорстоке ставлення до обдуреноi дiвчини: Бодай же вас, цокотухи, Та злиднi побили, Як ту матiр, що вам на смiх Сина народила. Тяжко Катеринi прощатися з батькiвською хатою, з рiдним селом. За гiркими сльозами нiчого не бачить, «тiльки сина пригортає, цiлує та плаче». Син… Ось заради чого треба жити. I вирiшила Катерина знайти батька, дати долю дитинi. Свище полем завiрюха, Iде Катерина У личаках Ї лихо тяжке! Ї I в однiй свитинi. Iде Катря, шкандибає… Їй доводиться просити милостиню, чути постiйнi кпини та глузування, iй соромно i тяжко, та любов до дитини, бажання якось влаштувати долю Iвася змушують ii перебороти сором. I ось нарештi зустрiч з офiцером, батьком ii сина. Катерина прагне викликати в нього почуття жалю, якщо не до себе, то хоч до сина. Вона ладна на приниження, готова бути йому за наймичку, забути, що вони кохалися колись, що вона стала покриткою. Та страшне вiдкриття:

Утiк!.. Нема!.. Сина, сина Батько одцурався! Ї стає останнiм випробуванням, якого Катерина не витримує i закiнчує життя самогубством. Можна засуджувати Катерину за ii необачливiсть («полюбила москалика, як знало серденько») чи малодушнiсть (утопившись, покинула сина напризволяще, не подумала про його долю). Однак завжди проймаєшся великим спiвчуттям до долi Катерини, бо в ii образi втiленi одвiчнi жiночi страждання. Це образ Украiни, високоi i пречистоi, i все ж нещасливоi, ось уже багато столiть гнаноi недолею по тяжких життєвих манiвцях. Поема «Гайдамаки» Т. Г. Шевченка Ї незвичайне й важливе явище в украiнськiй лiтературi. У нiй знайшло своє вiдображення багатовiкове прагнення украiнського народу до незалежностi. Та разом з тим вона зовсiм не схожа на iншi поеми героiчного жанру. Поряд зi сторiнками, що вiдтворюють боротьбу украiнського народу з польською шляхтою, оживають лiричнi свiтлi картини прекрасного кохання Яреми i Оксани. Ця поема викликає iнтерес у читачiв усiх часiв. Незабутнi ii сторiнки яскравими картинами виникають в уявi.

http://tvori.com.ua/moi-rozdumi-pid-chas-chitannya-poemi-shevchenka-katerina/

Я не засуджую традицый (роздуми на "Катериною" Тараса Шевченка)

Реалiстична соцiально-побутова поема "Катерина" Т. Шевченка посiдає серед його раннiх творiв особливе мiсце. Цей лiрично-епiчний твiр - схвильована i хвилююча розповiдь про горе та поневiряння збезчещеноï селянськоï дiвчини. Поема мiстить численнi лiричнi вiдступи-роздуми, у яких поет висловлює своï думки й почуття з приводу життя Катерини та причин ïï трагедiï. У художнiй лiтературi того перiоду було багато творiв на тему зведення простоï дiвчини паном-спокусником. Але Шевченко пiшов далi, вiн трактував цю тему не тiльки в моральному, а в соцiальному та нацiональному планах. Сюжет поеми не надто складний: звичайна селянська дiвчина Катерина покохала "москаля" - панича-офiцера. Але: Москаль любить жартуючи, Жартуючи кине; Пiде в свою Московщину, А дiвчина гине... Катерина була не першою i не останньою серед схожих на неï дiвчат, що вiрили в кохання, та замiсть щастя зустрiли лише сором та осуджен ня з боку громади. Вона стала покриткою, ïï батьки не знесли сорому i вигнали дочку з немовлям "шукати собi пару". Катерина робить майже неможливе - знаходить колишнього коханця, але той вiдштовхує ïï. Пiсля такоï наруги вона не витримує - покидає дитину i топиться. Їï син лишається живим, але його доля - жебракувати на дорозi. Та головне в поемi - не сюжет. Як вже йшлося вище, Шевченко намагається розкрити причини трагедiï, що не зводяться до особистос тей власне Катерини чи того офiцера. Якщо просто перелiчити дiйових осiб поеми, виявиться, що ïх трохи бiльше, нiж здається на перший погляд. Звiсно, це Катерина, панич, батьки дiвчини, син, але не лише вони. Є ще "люди", безiменнi, але численнi, ставлення яких до подiï й визначає долю Катерини. Якби не було "людей", батьки, що любили свою дочку, не вигнали б ïï з дому. "Люди" - це не просто люди, як сума невiдомих особистостей, вони уособлюють звичай. Недоля не бачить, з ким ïй жартувати, А люде хоч бачуть, та людям не жаль: "Нехай, - кажуть, - гине ледача дитина, Коли не зумiла себе шанувать". - нагадує поет у лiричному вiдступi. Тут постає питання - чи звинувачує Шевченко цих людей, тобто звичай, народнi традицiï? У сучасному суспiльствi одинокi матерi перебувають пiд захистом держави, трагедiя покинутих жiнок стала суто особистою справою двох. Ми звикли швидше спiвчувати ïм, анiж засуджувати. То, може, справж-ньою причиною поневiрянь Катерини є не вчинок розбещеного панича, а усе ж таки саме жорстокi звичаï? Але як тодi пояснити те, що у iнших творах Шевченко навпаки закликає шанувати народнi традицiï, повертатися до них? Суперечнiсть iснує тiльки на перший погляд. Щоб це зрозумiти, треба уявити собi уклад украïнського села за звичайних умов, а ще звернути увагу на майже незначну деталь - Катерину не вiдразу засуджують: вiд того, як поïхав панич до того, як Катерину покрили проходить деякий час. Чому? Вiдповiдь проста - якби Катерина зустрiчалася з парубком, що живе за звичаєм i роздiляє загальноприйнятi моральнi цiнностi, трагедiï просто не сталося б. Мiцна, здорова родина була основою селянського соцiально-економiчного устрою. Традицiï були покликанi ïï охороняти. Якби звичайний парубок за нормальних обставин вiдмовився одружитися, осудили б його. Вiн змiг би виправдати свiй вчинок лише тим, що дiвчина сама поводилась як "ледащо" чи розпусниця - тодi вона була б насправдi винною, а засудження - справедливим. Тому покарання до Катерини приходить "з запiзненням", ïй надають час "виправити помилку". Та помилки нема - є зiткнення традицiй iз чужорiдним елементом. Тiльки "чужi люде", що не пiдкоряються умовам звичаïв, можуть безкарно кинути дiвчину одну спокутувати спiльний грiх. Саме проти цього й застерiгає усiх дiвчат Шевченко: Шануйтеся ж, любi, в недобру годину Щоб не довелося москаля шукать. Зiткнення рiзних культур, рiзних моральних цiнностей завжди вiдбувається болiсно. Ще гiрше, коли одна iз сторiн взагалi не схильна мати моральнi цiнностi. Єдина провина Катерини - ïï довiрливiсть. Єдина провина "людей" (тобто звичаïв) - ïхня негнучкiсть, коли незвичну ситуацiю оцiнюють звичними мiрками. А от провина панича незрiвня но бiльша - вiн знає, що робить i не вiдчуває вiдповiдальностi за дiвчину, що вiддала йому серце, але стоïть на iншiй соцiальнiй сходинцi, i навiть за власну дитину. Шевченко не засуджує традицiï. Вiн засуджує вiдсутнiсть моральних норм у панiв, для яких доля простих людей - нiщо.

http://lib.misto.kiev.ua/UKR/TVIR/SHEVCHENKO/shevchenko100.dhtml

Категорія: Твір | Додав: Поля
Переглядів: 30 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
[16.03.2016][Казки]
Казки про весну (0)
[14.03.2016][Твір]
Твір на тему "Людина майбутнього" (0)
[10.02.2016][Казки]
Казка про Чарівника (0)
[02.06.2016][Сочинения]
Мини сочинение на тему испытание корабля (0)
[16.02.2016][Сочинения]
Сочинение на тему Лес (0)
[27.10.2016][Твір]
Твір на тему "Звичаї та традиції у Великобританії" (0)
[21.03.2016][Привітання]
Привітання з народженням дитини (0)
[10.11.2016][Твір]
Твір-розповідь "Мій друг" (0)
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]