В передчутті
Заплакала тоненько спрагла скрипка
В прозорих пальцях вітра-скрипаля.
Клен руку до чола приклав – чи видко
Дівицю-весну хоч із віддаля?
Вона, мабуть, неспішно чепуриться,
Намисто обира, плете вінок…
І журиться в старім садку криниця,
Бо скучила за блискотом зірок.
У насінинах сплять маленькі квіти
І сниться їм травневий теплий дощ.
Замріяно погойдуються віти
Й дріма під снігом в полі сонний хвощ…
Київ 10.02.2016
(Гання Коназюк)
Весна
Яка краса!Прийшла весна!
Душа втікає в небеса.
Горять малинові уста,
Поглянь на мене.Я не та!
Я вже змінилася,повір.
Чому мовчиш,відводиш зір?
Поглянь в блакитні небеса-
Літає там душа моя.
Не бачиш?Ні?То озирнись.
Я тут.Я поруч.Подивись,
До тебе руку простягаю.
Ти йдеш?А я ж тебе кохаю!
Не йди,благаю,зупинись!
Я знаю,що була колись
Несправедливою і злою,
Та ти мене зробив такою!
Ти йдеш?Іди.Я не тримаю,
Сама ще трошки політаю.
Бо серце рветься в небеса.
Прийшла весна!Прийшла весна!
Знов починається весна!..
Знов починаються дива...
То серед двору із-під снігу
раптово визирне трава,
то раптом лагідні веснянки
засіють щоки та носи
чи розщебечуться — ще зранку! —
птахи на різні голоси!
А вчора...
Вчора...
Що й казати!
Всі веселилися до сліз:
Славко — дражнило й задирака —
Наталці проліски приніс!..
І зовсім це — не дивина:
так починається весна!
(Анатолій Костецький)
О, весна без кінця і без краю -
Без кінця і без краю мрія!
Впізнаю тебе, життя! Приймаю!
І вітаю дзвоном щита!
Приймаю тебе, невдача,
І удача, тобі мій привіт!
В зачарованою області плачу,
У таємниці сміху — ганебного немає!
Приймаю безсонні суперечки,
Ранок у завісах темних вікна,
Щоб мої запалені погляди.
Дратувала, п’янила весна!
Приймаю пустельні весі!
І колодязі земних міст!
Освітлений простір піднебесся.
І томління рабьіх праць!
І зустрічаю тебе біля порога -
З буйним вітром у зміїних кучерях,
З нерозгаданим ім’ям бога.
На холодних і стислих губах ….
Перед цією ворогує зустріччю.
Ніколи я не кину щита ….
Ніколи не відкриєш ти плечі ….
Але над нами — хмільна мрія!
І дивлюся, і ворожнечу вимірюю,
Ненавидячи, клянучи і люблячи:
За мученья, за загибель — я знаю -
Все одно: приймаю тебе!
(А. Блок)
Рання весна
«Рано-вранці прокинувся від сну,
А за вікном бушує люта весна.»
Іван Ургант
На вулиці капіж і потепління,
І тихий шурхіт - авто-шин шипіння,
Пусті газони, мокрі лавки сонні,
Холодний дощ цілує підвіконня…
Зникають залишки зими, потоком
біжать брудні струмки у водостоки,
Картина ранньої весни в калюжах,
І вікна напівсонні очі мружать…
Гойдає голі віти вільний вітер,
Висять дощу краплини, срібний бісер,
В сплетінні хмар похмурий день сумує,
Зима дощем останні дні лютує…
м. Київ 6.02.2016
(Ольга Шнуренко)
Найніжніше божевілля
Новий день до зірок летить.
Моє серце в тобі горить, горить...
Надії...
Он пелюстка цвіт оголила.
Вже весна розпростерла крила...
А мрії?
Все до неба, до неба
Більше щастя не треба.
Більше щастя не може бути
Я не зможу тебе забути.
Крила твої огортають.
Вітри плечі обіймають.
Цвіт дурманить, манить, манить,
Дме коханням, розум марить.
Квітка щастя не зів’яне.
Хоч ... якщо весни не стане...
Та весна – безсмертна мрія.
Найніжніше божевілля.
Весна іде!Весна іде! В повітрі молодому
Далекий крик мандрівних журавлів
Вже розітнувсь: ключем вони додому
У рідний край летять з чужих країв.
Весна іде! Веснянки задзвеніли,
Лунає спів по луках і гаях —
Мов устають нові могутні сили
В людських серцях, придавлених серцях.
І в грудях знов солодкії бажання,
І в грудях знов устали поривання,
І встала знов надія молода.
О, весно, йди! Всі ждуть тебе, кохана!
І небо жде, і жде верба приспана,
І ліс, і степ, і скована вода.
(Борис Грінченко)
Солодкий трунок весни
за мотивами
"Ветерок с полей тепло приносит,
Горький дух лозины молодой...
О, весна! Как сердце счастья просит!
Как сладка печаль моя весной!"
Иван Бунин
За рікою луки зеленіють,
Свіжість неймовірна від води;
Веселіше в лісі соловіють
Пісні птахів на усі лади…
Вітерець з полів тепло приносить,
Дух гіркий лозини навесні.
О, весна! Як серце щастя просить!
Смуток солодом частує дні…
Зігріває сонце листя ніжно,
Стежки оксамитові в саду.
Відчиняю душу в світ суміжний,
І туди повільно я іду...
Не збагну, чому кохання - трунок,
Хто мені дорожчий, а хто ні?
І чекаю щастя в порятунок,
Хоч давно не вірю я весні!
Гірко, що безплідно витрачаю
Чистоту і ніжність кращих днів,
Що один радію і ридаю,
І тамую в серці біль і гнів…
м. Київ 4.02.2016
(Ольга Шнуренко)
Сьогодні я побачила весну,
Вона мені так щиро говорила:
“У твою долю щастя принесу,
Бо ти цього насправді заслужила!”
І вірити весні я захотіла,
Навколо бачила лиш сонце я,
Душа цвіла, а я раділа
Весна мені усмішку принесла.
Немов листочок, що так хоче жити,
На волю я пустила почуття,
Хіба не варто цій весні радіти,
Коли навколо ожива краса?!
| 