Весна – свято природи
Кучеряві діброви, смарагдові левади й змолоділі поля мліють від радісних симфоній і веселих барв великого свята природи. У густих верболозах поміж плакучих верб, що замріяно полощуть у тихих плесах довгі віти, удень і вночі не втихають закохані соловейки. Мирно воркують лагідні горлиці, тривожно голосять одинокі зозулі. На тоненькій галузці крислатого осокора легенько гойдається округла ремезова колисочка.
Із-за темно-зелених стіжків гордовитого рогозу тихо випливає щаслива качина сімейка. Неповороткий сазан виринув з обжитої ями і вимальовує широкі кола на воді. Метушаться легкокрилі берегові ластівки. З-під похилого куща розлогої шелюги випурхнула блакитна пташка, плавно торкнулася водяного дзеркала – і вже в її довгому дзьобі тріпочеться срібляста верховодка.
У тінистому вільшанику, у вінку крислато-ажурної папороті, яскраво-жовтим букетом пишається болотяне верболіззя. Пишні левади пропахли медовим ароматом. Барвляться на них у веселому танку білі, салатові й голубенькі метелики, з досвітку й до смеркання заклопотано гудуть огрядні джмелі й трудівниці бджоли. Кому не хочеться поласувати духмяним медом з розмаїтого левадного травопілля!
Не скласти ціни скарбам, щедро розсипаним на річкових левадах!
М.Яценко, 162 сл.
http://fedyurko.blogspot.com/2014/12/p-margin-bottom-0_1.html
Диктант з української мови: "Вишня"
Вишня росла під вікном, відколи я пам’ятаю себе, і була мені вічна, як світ. Хочу тепер пригадати, коли перший раз побачив її, і думаю: це те ж саме, що пробувати знайти в пам’яті святу мить, коли тобі вперше всміхнулася мама.
Вишня завше була коло хати й виросла в моїй душі як образ рідного дому. Тому нам ніколи навіть не спадало на думку спитати мами, звідки взялася під вікном ця вишня й чому зрослася двома стовбурами, що обнялися гнучким станом. Ми любили її за це дивне плетиво, бо так легше було видряпатися аж на самий вершечок, де вишні червоніли найшвидше.
Так і як було не любити нашу вишню! Вона стояла за вікном, як людина: у травні простягала через відчинені вікна квітучі віти-руки в білих сорочках; у липні подавала нам у цих руках червоні вишні, і їх можна було нарвати просто з хати, ставши на підвіконня; у грози й у зимову пору стукала в шибки, шукаючи захистку; у сонячні дні дарувала затінок, а в місячні ночі розповідала дивну казку...
(167 слів)
http://pravila-uk-mova.com.ua/publ/diktanti/diktant_dlja_dpa_23_vishnja/1-1-0-57
Молода весна
Блакитними очима дивиться мені в очі весна.
Вона ще молода, усміхається святково й чисто, в її ледь чутному диханні — збудлива таємниця свіжості, краси природи, що завжди відроджується й відроджується.
Ще так недавно бігла по дніпровських кручах рудою лисицею осінь, бігла барвисто, холодним повівом несло від її прудкого, безповоротного бігу. Так недавно дихало в її думки студеним пахом зів’ялого листя, а вже сьогодні — лагідне, шовковисте повітря весни купає мої очі, вся земля ніби випромінює благодатну снагу, що помагає рости не тільки траві, квітам, деревам, а й мріям людським.
Стоять верби, опушені зелененьким листям, і, здається, чують сплески журавлиних сурем у піднебессі, легенький, бентежний передзвін, прозорий, кришталевий.
Протягом усієї минулої зими я відчував: щось має статись у цьому світі, щось неминуче станеться. І тепер, коли прийшла весна, коли ві йнула тобі в груди тлумовиськом перших своїх, тонких, таких пам’ятних запахів, коли в мене все помолоділо, мов вербове пагіння над дніпровською водою, то я добре знаю: очікуване прийшло, наче народжене силою мого бажання, і наймення йому — синя та золота весна на дніпровських кручах
(Є. Гуцало, 170 слів).
http://vchytel.info/dyktant-143/
|
