Вірші українські
[15]
Вірші українських поетов для школи і школярів, вірші учнів навчальної, середньої та вищої школи
|
Вірші для дітей
[13]
Дитячі вірші про мову, Україну, вірші для дітей Тараса Шевченко та Лесі Українки, віршики про природу та маму
|
Диктанти українською мовою
[7]
Українські диктанти для 1,2,3 класу навчальної школи, 4, 5, 6, 7, 8, 9 класу середньої школи та 10, 11 класу вищої школи
|
Українські перекази
[5]
Докладні перекази тексту з української мови, стислі перекази творів українських письменників, контрольні українські перекази для школярів художнього стилю
|
Твір
[94]
Українські твори на тему життя людини, твір опис та твір роздум українською мовою, художні твори мініатюри про мати та дитину
|
Діалог
[13]
Діалоги з української мови, короткі та довгі
|
Мініатюра
[5]
Твори мініатюри українською мовою на різні теми. Для школярів, школи та вчителів у допомогу
|
Розповідь
[12]
Цей розділ допоможе вам скласти розповідь з текстом українською мовою
|
ГДЗ
[2]
Готові домашні завдання по математиці, ГДЗ з української та англійської мови та інші.
|
Привітання
[14]
Різноманітні привітання зі святами: з днем народження, ювілеєм, новим роком, 8 березня та 23 лютого
|
Сочинения
[40]
Сочинения на русском языке
|
Диктанты
[2]
Диктанты по русскому языку и литературе
|
Казки [8] |
Головна » Файли » Твір |
25.10.2016, 19:47 | |
Моя вулиця (твір-опис місцевості на основі власних спостережень) Я живу у місті Харкові, якому більше трьох століть. Це один з найбільших індустріальних, наукових і культурних центрів України. Багато вулиць, площ, проспектів у моєму місті. Всі вони мають і своє обличчя, і біографію, і славу. Я мешкаю на Салтівському житловому масиві, що дістав свою назву від Салтівського шосе, яке веде в містечко Старий Салтів. Моя широка вулиця Салтівське шосе вражає своїми масштабами, щедрою зеленню і чистотою. Великою магістраллю весь час їдуть машини, автобуси. Веселі трамваї видзвонюють своїми переливчастими дзвіночками. На вулиці вишикувалися заводи, школи, магазини, кафе. Охайні одноповерхові будівлі чергуються з великими п’яти – і шістнадцятиповерховими будинками. Моя вулиця подобається мені завжди. Вона чарівна восени, коли дерева вбрані в різнобарвні шати. Приємно йти по опалому листю, вслухаючись у шарудіння… А взимку! Це ж казковий витвір із снігу! Весною розливається смачний аромат бруньок на тополі, березі. Влітку густа зелень дерев дає жадану прохолоду. Для мене рідна вулиця краща від усіх інших місць! http://tvoribox.com/moya-vulicya-tvir-opis-miscevosti-na-osnovi-vlasnix-sposterezhen-15090/ Вулиця, на якій я живу Правда це чи ні, але кажуть, що на характер людини впливає вулиця, на якій він виріс. Ті порядки, закони чи просто звичаї, які існують чи навіть в яких брав участь на вулиці, назавжди залишаються в твоєму серці і ще десь глибоко в підсвідомості. Це дуже легко і дуже складно пояснювати. Спробую пояснити, те що легше. Є вулиці авторитетні, є давні чи нові, є центральні чи периферійні. Мені здається, багато залежить навіть від того, чи ходить по вашій вулиці трамвай, тролейбус чи маршрутка. Це все впливає на нас, але в який спосіб - то навряд слід пояснювати. А чи варто? Нехай все залишиться такою собі романтичною таємницею у наших душах. Я народився і виріс на вулиці Бойовій. Мабуть, навіть таксисти не знають, де вона розташована. Це Дзержинський район, Олексіївка. Я живу в приватному секторі. Уся наша вулиця - то суцільні маленькі одноповерхові (рідко двоповерхові) будиночки і місцями хатинки. Взагалі, уся Олексіївка така. Але ближче до вулиці. Назва її, Бойова, трактується легко. У часи другої світової війни тут відбувалися численні бойові дії. Поруч знаходилося, як кажуть старі бабусі, навіть німецьке кладовище. Одразу після війни, район почав заселятися і назви вигадувалися дуже прості: Армійська, Штурмова,. Піхотна, Артилерійська, Бойова. Моя вулиця дуже красива. Це я кажу не лише тому, що вона моя, а й тому, що це справді так. У нас кожна вулиця має свою особливість: на одній квітнуть каштани, на іншій - яблуні. А, на нашій - абрикоси. Якби вулиці називали пізніше, то назви Абрикосова їй би не уникнути. Впродовж усієї вулиці ростуть абрикоси. Ледь не біля кожного двору. І коли на початку літа дерева цвітуть білими пелюстками, все навколо здається білим, наче це рай. Також наша вулиця має сквер - і там цих дерев безліч: абрикоси, вишні, каштани, сливи, клени, тополі. Але не в цьому головна його особливість. І навіть не в тому, що там часто збираються мешканці вулиці. Для мене він частка тієї території, де минуло моє дитинство. Саме там я ходив ще малечею з батьками, туди я просився погуляти, там бігала більшість дітей нашої вулиці. То були часи, коли я був найщасливішою людиною всесвіту. Я не мав проблем, складних обов'язків, ми всі - діти - робили те, чого бажало серце. Ми були такими безтурботними. У цьому сквері ми проводили цілий день, а якби вночі не хотілося спати, то і ніч. Піжмурки, футбол, ще якісь ігри, назви яких вже не пам'ятаю, - це все приваблювало нас, роблячи щасливими. Трохи згодом став помічати дорослих. Вони теж збиралися на вулиці! Не лише, ми, діти. У них теж були свої традиції. Наприклад, щороку вони виходять до скверу і на свято варять кашу. До обов'язків кожного належить прибрати свою частину території від опалого листя. А ми прибирали колись своє футбольне поле. Цікаву історію розповідають про це поле. На галявині росли в різних кінцях два дерева. І коли народився мій сусід, його дідусь посадив ще два дерева таким чином, що утворилися футбольні ворота. Коли ми підросли, то там завжди проводилися всі футбольні матчі. Так за що я люблю свою вулицю? По ній не їздять тролейбуси і трамваї, дуже рідко з'являються машини, навесні вона квітне пелюстками дерев, тут живуть мої сусіди і знайомі, я тут народився. Але це все не головне. Найважливіше - тут минуло моє дитинство. Тут я робив свої перші кроки, вперше плакав, усміхався, радів, почувався щасливим. На кожній діляночці цієї вулиці залишилися мої сліди, це історія мого життя, за яким доглядала моя вулиця. Вулиця не в значенні "безпритульність", а в значенні "тьотя з добрими очима". Вона присвятила своє життя мені, моєму вихованню, адже завдяки їй я є таким, яким є. http://www.parta.com.ua/ukr/composition/view/103/ Моя вулиця (твір-опис) На проспекті Героїв Сталінграда моя родина живе з 1967 року. Раніше він називався вулицею Байрона. Може, комусь хочеться жити на широкій гучній магістралі з потоком машин у десять рядів. А комусь до душі затишні котеджі на тихих тінистих вуличках старого центра. Одному подавай «висотку», а інший мріє про грядку з укропом і петунією під вікном. У кожної вулиці, як і в людини, своє обличчя, свої проблеми, свій подих. Наш проспект тягнеться від проспекту Гагаріна на заході до району Тракторного заводу на сході. Його перетинають інші вулиці, де постійно дзенькають трамваї, квапляться автобуси, і проспект дуже нервує, коли відмовляє один із світлофорів. І «подих» у нього заклинює, бо занадто багато великих заводів навколо. От раніше великий масив був зайнятий полями Науково-дослідного інституту ім. акад. Юр’єва. Потім будинки все ближче присунулися до майбутнього проспекту. Але ще наприкінці 60-х моя мама з нашого вікна спостерігала зліт і посадку літаків у Харківському аеропорті. У фотоальбомі «Харків. Архітектура і пам’ятники» є гідний «портрет» і мого проспекту. Він стрункий і зелений. Праворуч дев’ятиповерхівки — будинки з поліпшеним плануванням. їх проектував мамин співробітник, відомий архітектор П. Г. Чечельницький. А праворуч — торець моєї скромної п’ятиповерхівки. Напроти вікон будинку, уздовж проспекту, тягнеться липова алея. Там я, ще сидячи в колясці, вдихала запах квітучих лип. Мама котила коляску і виразно читала «Мойдодир». Одна з останніх яскравих картин, зв’язаних із проспектом, — веселка. Друга половина дня. Сонце тільки вивільнилося з полону хмар, воно на заході, за моєю спиною. Я переходжу дорогу. І раптом переді мною величезним високим кольоровим мостом з півночі на південь над проспектом повисає веселка. Це було дивно! Люблю милуватися проспектом навесні, коли пробуджуються дерева після зимового сну, розкриваються бруньки, галявини забарвлюються кульбабами в жовтий колір. Мальовничим стає він восени, коли в золотому убранні стоять липи, червоніють кетяги горобини. Люблю свій рідний проспект! http://vsitvory.com.ua/moya-vulitsya-tvir-opis.html
| |
Переглядів: 7310 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 2.0/1 |
[16.02.2016] | [Диктанти українською мовою] |
Диктанти для 3 класу (0) |
[20.04.2017] | [Твір] |
Аналіз художнього твору (0) |
[13.03.2016] | [Діалог] |
Діалог на моральну тему до Дня Перемоги (0) |
[18.03.2016] | [Привітання] |
Привітання до 1 квітня (0) |
[14.03.2018] | [Діалог] |
Діалог "Запитання-Відповідь" (0) |
[16.11.2016] | [Вірші для дітей] |
Вірші про зиму для малят (0) |
[14.11.2017] | [Сочинения] |
Сочинение на тему "Проблема утилизации мусора в Германии" (0) |
[10.03.2016] | [Твір] |
Твір на тему "Шевченкове слово" (0) |
Всього коментарів: 0 | |