Юлія: Привіт, Сашко! Як справи? Я тебе в останній раз бачила, коли ти був ще зовсім маленьким. Ти поїдеш з нами на парад з нагоди Дня Перемоги?
Сашко: Та що Ви всі кажете про це День Перемоги?
Ю: Всі?
С: Мама, тато, бабуся, у школі постійно про це кажуть.
Ю: І що тобі в цьому не подобається? Для них це велике свято.
С: Як що?! Кожного року одне й те саме: мітинг біля пам'ятника, покладання квітів, зустріч з ветеранами...
Ю: Ну а ти чого хотів би?
С: Спокійно поспати, пограти в футбол, вихідний все ж таки, а нас на мітинги в цей день постійно збирають.
Ю: Але це ж знак вияву поваги до всіх учасників тієї війни та пам'яті...
С: А що мені до тієї війни?! Це було колись. Що мені пам'ятати, якщо мене там не було? Минуло вже шістдесят років. Нікому вже не цікаво, що тоді відбувалося.
Ю: Зажди, Сашко! Ти кажеш якісь моторошні слова! Ти що зовсім не розумієш, що цей день значить для всіх ветеранів, всіх, хто бачив і відчував на собі усі жахіття війни?
С: А що там такого страшного було? Вони жили в цей час, і тому їм і перепала така доля!
Це історія, її не змінити. '
Ю: Зупинися! Ти хоч розумієш, що ти кажеш?! З яким цинізмом думаєш про це? Ти в підручник історії хоча б заглядав, щоб так казати подібні речі? Ти хоча б одну розповідь про ті роки чув від очевидців?
С: Ну читав трішки і декілька разів чув від бабусі про прадіда... Та яке це має значення? Це все одно було колись, а зараз ми повинні вирішувати свої проблеми.
Ю: Які в тебе можуть бути проблеми, коли ти поряд з батьками, коли в тебе є домівка та їжа? Твої проблеми ніщо, порівняно з тим, що пережили наші діди та прадіди! Невже ти так нічого і не зрозумів з розповідей бабусі?
С: Та я її особливо і не слухав... Я роздивлявся фотографії прадіда. Мені так подобається його мундир, на ньому так багато всіляких медалей. А ще на одній фотографії прадід на фоні такої величезної, але дуже зруйнованої будівлі. Бабуся називала її «Рейхе....... Не
пам'ятаю, таке слово незвичне.
Ю: Рейхсканцелярія! То ти виявляється нащадок справжнього героя, а так відносишся до Дня перемоги?
С: Ну, то ж було життя діда, а я живу зараз своїм життям. Я ж не розповідаю бабусі, що мені потвібе/і новий комп'ютер, бо на ньому вже не можна пограти в нормальні ігри...
Ю: Сашко, ти добре поміркуй! Ти мало що знаєш про війну! В той час як всі кажуть про комп'ютери і планшети, твій дід в ті роки казав дещо інші слова.
С: Які такі слова?
Ю: Артобстріл, бомбардування,бомбосховище, концтабір, повітряна тривога, нацисти... А ти ж цих слів не те,що значення не знаєш, а й і не чув ніколи, мабуть.
С: Так, не чув. А що вони позначають?
Ю: А це ти краще у своєї бабусі запитай і уважно її послухай. Вона тобі точно розкаже, що це таке. Запитай, не забудь, бо в тебе ще є можливість почути правду, без обгорток та прикрас. Може тоді зрозумієш з якою ціною була здобута Перемога. Бо я розумію, що вже досить скоро не буде вже ніяких зустрічей з ветеранами, ніяких почуттів та переживань... І мої діти будуть вчитися по підручникам, в яких лиш декілька речень буде про події тих років. Ти скажи спасибі, своєму прадідові, за те, що ти маєш змогу відсипатися, грати у футбол, дивитися у чисте небо... Ціни ці моменти, ти ж майбутній захисник. Ти повинен знати ціну, яку заплатили за твоє життя і життя людей всієї Європи.
Травень 2016 рік
Юлія: І ось ми знову ми зустрілися, а як багато часу пройшло, років з десять ,мабуть...
Олександр: Так, але й досі пам'ятаю нашу зустріч... Вона для мене стала вирішальною, якщо так можна сказати. Наступного ж дня, після того як ви поїхали, я розпитав про ті слова, котрі ти мені казала... Знаєш, бабуся казала їхнє значення зі сльозами на очах... Вже потім я зрозумів все, що ти мені тоді сказала. Я зрозумів, що був просто дурним хлопчиськом. Який не бачив проблем інших.
Ю: Я справді дуже рада, що ти зміг мене зрозуміти.
О: Але ти ще не знаєш головного . Після тієї розмови з бабусею я вирішив дізнатися більше... І ось я вже вчуся на історичному факультеті. В мене вже багато робіт на тему Великої Вітчизняної війни. Я об'їздив багато міст, побував в декількох концтаборах, зібрав свідчення очевидців. Я, ніби, відчув подих війни. І тепер я можу сказати, що я знаю про ту війну багато і твої діти теж дізнаються.
|
