Лягла зима, і білі солов’ї… Лягла зима, і білі солов’ї
Затьохкали холодними вустами.
В холодні землі взулися гаї.
І стали біля неба як стояли.
Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
Сорока з глоду водить небо оком,
І вітер пише вітрові листа,
Сорочим оком пише білобоко,
Що гай з землі дивився і стояв,
Що солов'ї маліли, як морельки,
А Київ, мов скажений, цілував
В степах село чиєсь, чуже, маленьке.
Що я з тобою ще одні сніги
Зимує на щасті, як на листі.
Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.
І пам'ять наша - мак в колисці.
(Вінграновський М.) 
Січневий світанок Світанок. Сяйво сонця
Січневе сніжно-світле.
Серпанок снігу сонний
Сріблястий спокій сипле.
Суцільно світлокосі:
Стежки, смоли́сті сосни.
Схилились стоколоси -
Стрічки сухі, серйозні.
Синиці скраю спритно
Стрибають серед світла.
Скарби сховались ситні -
Свята суворість світу.
Стрілою спурхне-скочить
Сполоханий світанком,
Синичий стрій співочий
Співає спозаранку.
Світання славно січня
Сумуючи стрічають.
Сніжинок ситець сніжний,
Святково сонцем сяє.
(Андрій Гагін) Зима у словах і думках Занадто багато слів про ціни і цінності
У реченнях із прихованим змістом.
І все об’єднали єдиним знаком рівності
На жаль, без протестів.
І тільки зимно над містом.
Ми усі вільні душею і вільно народжені.
В кого є сумніви – краще залишити сцену.
Гроші легкі дуже часто з сумнівним походженням.
Зима вже у звичках. У вікнах. У лицях щоденних.
Завтра чийсь ранок почнеться із сумніву й розпачу.
Інші потішаться швидко набутою славою.
А світ вже надихався тютюнового диму досхочу.
І ховає думки за посмішкою зимно-лукавою
(Марина Кузьменко) Вечір Вечоріє і темніє,
По землі лягає мла,
І не зійде срібний місяць:
Хмара небо залягла.
Хукни ти, моя дружино,
У віконечко на скло:
Подивись, як замітає
Сніг і церкву, і село.
Він подме й на нашу хату
І по стрісі до труби
І широкі, і високі
Понамітує горби.
Стане холодно надворі,
І біда тому, кого
Хуртовина в чистім полі
Та й настигне одного!
Тільки ти, моя голубко,
Не журись, що зайде ніч:
Я внесу соломи й хмизу,
Затоплю у хаті піч.
Затріщить сира ліщина,
Розгориться, запала, —
І нехай тоді надворі
Свище вітер, пада мла!
(Яків Щоголів) Новорічна колискова Сніг приліг на землю льольо,
Притуливсь до тебе я,
І гойднулась біля болю
Новорічна ніч твоя...
Йди додому, старший болю,
І малому накажи:
Не дивиться нам ніколи
По той бік, де ніч лежить.
Може бути, що й не буде
Того щастячка і нам,
Але тепло пахне грудень
Молодим своїм снігам...
Ти б сказала: не змерзає
Ні мороз, ні заячня,
І душа твоя не знає,
Де твоя, а де моя...
Спи і слухай: вітер шаста
То в діброви, то з дібров...
З Новим роком, з новим щастям
Вас, гіркото, вас, любов!
(Вінграновський М.) Приходила зима Півпланети чужих. Від розлуки і до розлуки, -
Це знайомий маршрут для сердець мільярдів, що ж...
Тільки б сила була, щоб стискати життя і руки,
Ну і ще парасолька, та це зрозуміло - дощ.
Я тебе не чекав, ти прийшла, як завжди, неждана
Ти постукала в світ, я тобі відчинив вікно
І твоя заметіль, непідкорена і невблаганна,
Залетіла у дім. Я тебе не чекав давно.
Серед книг і полиць ти розсипала трохи снігу -
Навесні прибереш! - Посміхнулася мимохідь
- Не сумуй, я вже тут. Ти ж без мене не був щасливим?
- Ну а ти? - Це пусте... Я щаслива вже сім століть.
Сім століть до весни. Сім виснажливих довгих кроків.
Я тебе не чекав, але зиму вгадати - зась!
Ти покажеш мені де шукати одвічний спокій,
Але ти не збагнеш, що для тебе я просто згас.
(Сашко Гриб)
Перед Новим Роком Свіжі пахощі смолисті
вітер широко розніс, -
це на площі в нашім місті
ялинковий виріс ліс.
Кожна мама, кожен тато
вибирають до смаку:
- Нам високу!
- Нам пухнату!
- Нам гіллясту, отаку!
Через колію трамвайну
Галя з мамою ідуть.
- Ой, мамуню, поспішаймо!
Всі ялинки розберуть!
Та до площі щохвилини
під їздять грузовики.
- Будуть, будуть неодмінно
всім малятам ялинки!
Недарма в останні роки
розрослися в нас ліси:
дерева стоять високі,
набираються краси.
Підросли - їм тісно стало
ми й зрубали зайвину,
щоб всі інші розростались
на просторі в ширину.
Ну, а зрубані ялинки
марно теж не пропадуть:
їх у кожному будинку
малюки сьогодні ждуть.
Отже нам, Дідам Морозам,
подали цей грузовик, -
ми для всіх ялинки возим,
щоб Новий стрічати рік.
Вибирайте, мамо, тату,
кожен знайде до смаку:
вам - високу,
вам - пухнату,
а тобі, мала, - таку!
Радо кинулась Галинка
до густого деревця:
- Ну й ялинка!
От ялинка!
Щонайкраща саме ця!
От і вечір. Поспішати
вже додому треба нам,
щоб ялинки прикрашати
новорічним убранням,
щоб згадати теплим словом
все, що в цьому році є,
і зустрінути святково
рік, що зараз настає.
Під кремлівськими зірками,
день скінчивши трудовий,
вся країна разом з нами
зустрічає рік Новий.
(Забіла Н.) Краса заслужено дісталася зимі
Краса заслужено дісталася зимі.
В ночах заметених
Ходили змерзлі тіні.
Думки не підкорялися мені,
І в темряві блукали сновидіння.
Ховалися від вітру лютих рук.
Дерева часом втомлені та сонні.
І сніг, як заметілі кращий друг,
Не втримався і впав на підвіконня.
І я не втрималась.
Торкнулася до скла.
І повела мені відому плавність ліній.
Зима студила і морозами цвіла,
А я не знала – то вже сніг, чи то ще іній.
Тому повірила пронизливим вітрам,
Що бродять у нічній холодній втомі.
Залишивши їм слід свого тепла,
На склі, у лініях
Що лиш мені відомі.
2011, лютий
(Марина Кузьменко) Дзвенять у відрах крижані кружальця Дзвенять у відрах крижані кружальця.
Село в снігах, і стежка ані руш.
Старенька груша дихає на пальці,
Їй, певно, сняться повні жмені груш.
Їй сняться хмари і липневі грози,
Чиясь душа, прозора, при свічі.
А вікна сплять, засклив мороз їм сльози.
У вирій полетіли рогачі.
Дощу і снігу наковтався комин,
і тин упав, навіщо городить?
Живе в тій хаті сивий-сивий спомин,
улітку він під грушею сидить.
І хата, й тин, і груша серед двору,
і кияшиння чорне де-не-де,
Все згадує себе в свою найкращу пору.
І стежка, по якій вже тільки сніг іде...
(Ліна Костенко) 