Просто люби Питаєш ти про осені палітру,
В якій живе весняних днів душа -
Твоїм теплом і ніжністю зігріту,
Спустошено жовтіти не лишай.
Є два світи: мій внутрішній і поряд,
Їх лінія кордону - справжня я;
Тобі себе в надійну охорону
Без сумнівів й вагання віддала.
Очей моїх, коханий, ти є світлом,
Яскавий промінь, сяйво, оберіг,
Палких бажань ти сонячним зенітом,
І крилами натхнення стати зміг.
Затримуй їх, дощів холодні стріли,
Вітрів рвучких у серце не пускай -
Аби весняність й взимку уціліла,
Люби мене! Й нічого не питай.
(С.І.М.ка) 
Кохання крила Моє кохання – радості політ,
Срібнозіркове, місячнодоріжне…
Зупинить вітер і розтопить лід
В нім мій вогонь, а ще ромашки ніжність.
Кохання крила! Ви несіть мене
У світ добра,
Де зоряне намисто
Тримайте віру,
Нею я живу
У світі веселковім, променистім.
Дороги обираємо самі,
У них лиш наші рукотворні хвилі,
Щоб в них літали, а іще пливли
Удвох ми разом і були щасливі.
Роки зозулі щедро роздають,
А я тепло душі усім дарую
А з ним найкраще в світі пізнаю
І з цим живу у вдячності, ціную.
Кохання крила! Ви несіть мене
У світ добра,
Де зоряне намисто
Тримайте віру,
Нею я живу
У світі веселковім, променистім.
(Людмила Яцура) Як тобі розповісти про моє кохання?
Кожен день собі хожу попусту і марно
Як тобі розповісти про моє кохання?
Навіть бачу тебе часто ,
Але це дуже складно.
Біга часто біля мене ,
Але я не звертаю увагу,
Усі друзі мені говорять,
Скажи йому!
Але все марно.
Ось я пишу йому листа ,
Я люблю тебе!
Не має звістки вже 2дні,
Стала боятися я вже.
Ось проходить третій день
Бачу я листа,
Тут написано ,
"Я також люблю тебе".
Я радію,усміхаюсь,
Думаю що йому відповісти,
На наступний день.
Ось я бачу вже його,
Але дуже страшно,
Він підійшов до мене,
Обійняв тихенько ,
Пролунав дзвінок ,
Вже пора до класу,
Ось так закінчую я вірш ,
Про моє зізнання.
Пробач мені за все моє кохання,
За те, що на душі цвіла весна.
Пробач мені, що були сподівання
На те, що поруч будем ти і я.
Пробач, що намагався написати,
Свої вірші до тебе донести,
Пробач, що тебе боляче кохати,
Що боляче шукати й не знайти.
Пробач, що я не можу не любити,
Хоча я знаю, що ти цього б хотіла,
Пробач мені за те, що хочу жити,
Хоча життя найгірше із життів.
Пробач за те, що хочу я благати
Востаннє, що це тяжко пояснити.
А можна, буду вітром цілувати,
Мені ж без тебе неможливо навіть жити.
Подаруй мені місячну темну
Вересневу замріяну ніч…
Спантеличену й ніжно-буремну,
У якій ми лиш вдвох - віч-на-віч…
Подаруй мені втомлену ніжність,
Блиск безумно-красивих очей…
І грудей білосніжну чарівність
З оксамитом тендітних плечей…
Подаруй мені втомлений ранок
І рожево-блакитну зорю…
Я люблю цей молочний серпанок
Й нерозбещену душу твою…
(Юрій Цюрик) Щоб сказати: «Я тебе люблю…» Я писала ці слова на водограях,
Віддавала все хмільній воді.
І отам, де небо чисте і безкрає,
Я писала хмарами тобі.
Я піском в пустелі, в буревії,
А вночі під золотом зірок
Не утрималась. Окрилено в надії
Написала свій простий рядок…
Так, я грала музикою в нотах
І спалахувала в сотнях різних гам.
Ми стояли поряд і навпроти.
І, не давши волю всім словам,
Я у погляді з-під вій вугільно чорних
Мовчки світ до ніг тобі стелю.
А собі я залишу бездонне море,
Щоб сказати: «Я тебе люблю…»
(Марина Кузьменко) Бажання кохатись… Поволі вертаюсь в кохання... вертаюсь…
Бажанням пекучим твоїм надихаюсь.
Вагомість втрачають ідеї та фрази,
І плями на сонці і місяця фази…
Коли...
Твої очі.
Коли твоє тіло
Бажають в безмежжі
Кохатись примхливо…
Нічого між нами
Твої волосинки
відчую губами,
І дивні краплини
Бринять між ногами…
Грифони кружляють – їм теж захотілось
Відчути дію кохання і милість.
Все ближче їх крила – як віяла ночі…
Вони закликають: Я хочу Я хочу!
Бажання кохатись як злива напоїть
Спустошених,спраглих, байдужих відмиє
Катарсис в душах черствих накоїть –
Одвічним правом воно всіх накриє!
Спокуса душею заволодіти?
Чужою, нахабно заповнить собою,
Могутності чашу безжалісно пити
Без тої душі спротиву й бою?!...
То доля така - для слабих та хтивих.
А ми та грифони – шляхетні та сильні
Шкода нам приспішників блуду зрадливих.
В злитті та у танці – ми радісні й вільні.
Викохуєм зерна натхнення та мрії.
Безсмертні як вітер, завжди молодієм
В бажанні кохатись – без тями і спину
І розчинятись в любові й в людині.
Ми створимо вдвох миру дивний напій
Й безсмертні грифони - як здобуток свій,
В гори далекі його віднесуть,
Відкривши лише посвяченим суть…
(Олена Зінченко) Любов - це серця ніжні відчуття;
Краса жінок, оспівана віками…
Це небо в зорях, пізнє каяття
І квіти з чарівними пелюстками…
А ще любов - це полум’я і жар,
Безсоння і несамовиті муки…
Розбитої душі страшний тягар
І зведені у купол неба руки…
І вечір, що запестив нас удвох;
І безсоромні ласки серед ночі…
Незрозумілий щем сердець обох,
Й твої щасливі з ніжним смутком очі…
Рапсодія гірського джерела,
І ніжні поцілунки на світанку…
Гармонія і ласки, і тепла
Під вальс до споконвіку… до останку.
І ми з тобою - через все життя-
Без сподівань, надії й каяття…
(Юрій Цюрик) Етюд кохання Кохати — нові землі відкривати,
Нюанси свіжі і відтінки нові.
Кохати — це щомиті дивуватись,
Це — задихатись з подиву — любові.
Це — припадати до джерел незнаних
І дикої жаги не втамувати.
Порушувати дивовижні плани,
А потім дивовижніші сплітати.
Кипіти і згоряти од розпуки
І все спізнати, все знайти в любові —
Шалене щастя і пекельні муки…
Коли не маєш риб’ячої крові.
(Іван Драч) Люблю за те,що ти зі мною,
за ніжний погляд і блиск очей,
за дозволеність бути собою
і за солод осінніх ночей.
Люблю за те,який ти зі мною:
лагідний,ніжний,інколи впертий,
закохуюсь все більше,коли поруч з тобою
за те,що милий і зі мною відвертий.
Не в силі про те я мовчати,
що серце рветься до тебе,
від смутку за тобою - хочеться кричати,
а душа безжально шкребе.
Тобою не жити я не можу,
ти моя нагорода,
пам'ятай:дочекатись тебе я зможу,
бо ти моя найбільша насолода.
В мені любов дихає тобою
і для цього не потрібні слова,
бо це ти бачиш,коли зі мною,
і від щастя обертом йде голова.
Не помітила,як опинилась в твоєму полоні,
а ти сильніше тримай мене,
бо своє серце віддала в твої долоні
і для інших воно назавжди зачинене.
