Знову ж тут у порівнянні себе з ангелом — рівень уявлень Сашка. Але тут ми помічаємо і добродушно-іронічну усмішку автора, який згадує дитинство. Вона — і в пря-мому перенесенні значень (ангел — це я), і, особливо,— в комічній деталізації. Здавалось би, цілком витримана в одному дусі жалісна картина падіння маленького ангела з неба, який, упавши, поламав свої тендітні крила, але тут виявляється, що поламав «коло моркви». Це відразу ж воскрешає в уяві пригоди Сашка, і небесний маленький ангел стає конкретним: «Це був я». Слово ангел напов-нюється значенням, що виражає свідомість Сашка і свідомість дорослого Олександра Петровича, автора «Зача-рованої Десни», його погляд на своє дитинство, і не лише на своє, а й на дитинство типового сільського хлопчика із трудової сім'ї, наділеного тонким емоційним сприйняттям, буйною фантазією, хлопчика, що прагне до вчинків благородних і прекрасних.
Щоразу бачити асоціатйвкі ходи думки митця, вловлювати глибоку і багатогранну думку, яка народжується від зіставлення різних об'єктів, оточених асоціативними полями, тобто конкретно розкривати зміст кожного тропа, помічати смислові нашарування і семантичні зрушення в слові — це необхідна передумова для розуміння мистецтва словаТІПередусім учитель має виробити в собі вміння читати йЄ~просто текст, а художній текст і передати це вміння учням.
Сприйняття «додаткового» змісту, який складається із смислових нашарувань на слово, являє собою певну складність. Такі смислові нашарування — це приховані параметри художнього твору, в них у значній мірі вира-жається позиція автора у зображенні дійсності.
Рівень сприйняття твору художньої літератури може коливатися між двома крайніми точками. Першу, почат-кову, складає нижчий рівень, коли читач сприймає лише той зміст, який складається із об'єктивно-мовних значень слів і речень. У науковій літературі такий рівень читаць-кого сприйняття має різні найменування і визначення. Так, Б. С. Мейлах називає його елементарним, тому що «засвоюється... лише сюжетна сторона твору» . В. Наза-ренко такий спосіб сприйняття називає читацьким, який вивчає лише «зміст» книги, тобто те, що є в розповіді («содержание — т. е. лишь то, что содержится в повест-вовании»), а художня форма розповіді залишається не сприйнятою . Ю. М. Лотман вважає цей рівень «рівнем естетично неграмотної людини, яка сприймає художній твір лише як мовне повідомлення (типове питання: «Про сприйняття художнього твору та вищий, системний рівень сприйняття, коли під час читання сприймається не лише зміст, що випливає із об'єктивно-мовних значень слів, речень, але й зміст, який випливає із актуалізації значень і семантичних зрушень у цих мовних одиницях. Б. С. Мейлах називає такий рівень сприйняття вищим, концептуальним або системним і визначає його як рівень, за яким відчутна розвинена здібність переборювати стереотипи сприй-няття, які склалися»
Цього системногоТконцептуального, рівня сприйняття художнього літературного твору в першу чергу повинен досягти вчитель, щоб потім виховувати із своїх учнів естетично грамотних читачів.