Українська хата
Довгий час свого розвитку пройшла українська хата — від приземкуватої землянки до чепурної, що вчарувала увесь світ, оселі з білими стінами, вишневими садками, палахкучими рушниками на покуті, мальованими коминами і терпким запахом рути-м'яти на долівці.
Інтер'єр українського житла мав свої особливості.
Головною спорудою в хаті була піч, яка завжди займала вну¬трішній кут із боку вхідних дверей і була обернена до фасадної (чільної, передньої) стіни. По діагоналі від печі розташовувався парадний кут (червоний кут, покут, святий вугол), де були ікони, прикрашені рушниками, квітами, пахучим різнотрав'ям.
Крім обмазки стін, у багатьох селах робили настінний розпис, переважно рослинним орнаментом; ним прикрашали сволоки, стелю, піч.
Щодо останньої, то по ній оцінювали господиню. У народі казали: яка піч— така і господиня, не змащена в хаті піч— все одно що не вмита дівчина.
Уздовж причілкової стіни (з одним, двома вікнами) ставили стіл. Біля нього попід тильною стіною — довгу дерев'яну лаву, маленький ослінчик. Зліва знаходилась скриня для домашнього скарбу. Між піччю та причілковою стіною будували дерев'яний настил — піл, де спала родина.
У хаті встановлювали лави, які прикрашали у свята рядни¬нами й килимами. Біля дверей (чи над ними) робили дерев'яні полички (мисник, судень), жердки-перекладини для плетення ро¬гож, личаків; жердка для підвішування кросен ткацьких верстатів і жердки-сушилки.
Долівка українського житла аж до початку XX ст. була переважно глиняною. Збивали її переважно з червоної глини. Щосуботи і перед святами «землю» змащували спеціальним розчином і, коли вона висихала, застеляли пахучим різнотрав'ям: татарським зіллям, м'ятою, чебрецем тощо, і в оселі завжди стояв приємний запах трав. Для освітлення слугували посвіти, лучинки, світики, які встановлювалися навпроти печі.
(З журналу) (252 сл.)
http://fij.com.ua/predmeti/ukrayinska-mova/387-Vib_rkoviiy_perekaz_tekstu_z_elementami_opisu_prim_shennya_Urok_rozvitku_movlennya_6_klas.html
Хато моя, рідна хато!
Рідна батьківська хато! Ти випливаєш із туманної далечі минулих літ і стоїш переді мною білим видивом, немов хмарина серед буйного цвітіння вишень.
Яким теплом і лагідним родинним затишком, якою добротою та материнською ласкою віє від тебе, рідна хато!
Перші спогади про хату — немов рожевий досвіток дитинства. Біля стелі у тебе над головою, під дубовим тесаним сволоком засохлі польові квіти. До сволока на гачку прикріплена мотузочками вербова колиска. Мати наспівує колискову пісню про котика-воркотика.
З батьківської хати розпочиналося пізнання світу. Білі стіни, біла стеля — неначе виткані з маминого полотна. Сонячне сніп’я лилося через вікна, і від того на стінах вигравали розгаптовані квітами рушники, розпростерли крила, немов півники, кували голубі зозулі, воркували сизі горлиці. Червоні кетяги калини аж горіли в дозрілій пишноті. Золотисті китички хмелю звисали з рушників до самого столу і пахли хлібом. А може, то йшов дух від паляниць, які спекла мама на капустяному листі й поклала на стіл, накривши білою скатертиною.
Усім найкращим, що є в моїй душі, завдячую тобі. Ти навчила мене змалку поважати старих, шанувати батька й матір, бути терплячим, чесним і роботящим.
Будь благословенна, хато моя!
(І. Цюпа, 170 слів).
https://vk.com/perekazi
У Катерини Білокур
Оселю Катерини Білокур я розшукував недовго. Запитав у босоногих дівчаток, які гралися на стежці. У відповідь на моє запитання вказівні пальчики ткнули повітря в напрямі, де білів причілок звичайної української хати.
Я підійшов до хати, зупинився. Відчинила хвіртку, вийшла жінка в темній терновій хустці, заговорила м'яким голосом, гостинно запросила увійти.
На покуті темніли образи старі, ледь помітно виблискували тьмяною позолотою. Недалечко від ікон висів портрет Шевченка. З простенької його рами розгорнуто звисав рушник, наче гаптовані крила якогось дивного білого птаха або величезного метелика.
У кутку була охайно підведена червоною глиною піч, що милувала око мальованим килимом. Вона, наче огрядна молодиця в білій вишиваній сорочці, посідала в хаті чимале місце.
Вздовж стола стояла лава. На довгому ослоні, на яке падало світло з двох невеликих вікон, - тюбики фарб, саморобні пензлики. За палітру правив шматок скла, що лежав поруч.
На стінах світлиці висіло кілька картин. Я замилувався квітами, що жили на полотнах такою яскравою красою. Картини, що висіли на стінах, були в неоковирних рамках, а деякі висіли без рам.
У цій пропахлій фарбами і живими квітами кімнаті художниця творила. Тут не було навіть звичайнісінького мольберта.
Я мовчав. Був зачарований, але й здивований життям цієї скромної і разом з тим такої талановитої та наполегливої жінки.
(За М. Сарма-Соколовським; 205 сл.).
http://osvita.ua/school/lessons_summary/mova/3438/
|
