Твір на тему "Я - людина" - Твір
Вітаю Вас Гість!
Субота, 10.12.2016, 17:35
Головна | Реєстрація | Вхід | RSS

Меню сайту

Категорії розділу

Вірші українські [14]
Вірші українських поетов для школи і школярів, вірші учнів навчальної, середньої та вищої школи
Вірші для дітей [10]
Дитячі вірші про мову, Україну, вірші для дітей Тараса Шевченко та Лесі Українки, віршики про природу та маму
Диктанти українською мовою [6]
Українські диктанти для 1,2,3 класу навчальної школи, 4, 5, 6, 7, 8, 9 класу середньої школи та 10, 11 класу вищої школи
Українські перекази [5]
Докладні перекази тексту з української мови, стислі перекази творів українських письменників, контрольні українські перекази для школярів художнього стилю
Твір [62]
Українські твори на тему життя людини, твір опис та твір роздум українською мовою, художні твори мініатюри про мати та дитину
Діалог [11]
Діалоги з української мови, короткі та довгі
Мініатюра [4]
Твори мініатюри українською мовою на різні теми. Для школярів, школи та вчителів у допомогу
Розповідь [7]
Цей розділ допоможе вам скласти розповідь з текстом українською мовою
ГДЗ [2]
Готові домашні завдання по математиці, ГДЗ з української та англійської мови та інші.
Привітання [11]
Різноманітні привітання зі святами: з днем народження, ювілеєм, новим роком, 8 березня та 23 лютого
Сочинения [25]
Сочинения на русском языке
Диктанты [1]
Диктанты по русскому языку и литературе
Казки [7]

Наше опитування

Що вам потрібно?
Всього відповідей: 1158

Статистика


Онлайн всього: 4
Гостей: 4
Користувачів: 0

Форма входу

Пошук

Цікаве

Популярні українські твори

Популярні вірші українською мовою

Популярні диктанти

Готові домашні завдання / ГДЗ

Друзі сайту

українська

Головна » Файли » Твір

Дорогі школяри та вчителя! Розділ нашого сайту: "Твір" містить різноманітні матеріали у допомогу для школи. Твір - тільки самі популярні та необхідні для підготовки до школи і в допомогу вчителям
Твір на тему "Я - людина"
10.02.2016, 13:17


Твір на тему "Я - людина"

Кожен з нас має право називати себе людиною. Особистістю з певним соціально обумовленим, однак неповторним набором якостей індивіда. Хоча це мабуть занадто складне формулювання.
Я сиділа посеред кімнати і намагалась вловити ритм власного серця. Не просто вловити, а зрозуміти сутність свого існування і здавалося таке просте поняття: «Я – людина.» Я хотіла написати просто, доступно, щоб кожен зрозумів, але чомусь не змогла, бо так не показала б своєї справжньої людської суті. Я закрила повіки і відчула темноту. Так, саме відчула, а не побачила. Це нам здається, що закриваючи очі ми бачимо темряву, насправді вона нас торкається десь зсередини, навіть коли навкруг світло і яскраво. Я спробувала зазирнути в себе. Знайти там відповідь на задану тему. Моя свідомість чимось нагадувала велику скриню. Зовні лежать мої знання, акуратно складені, як зошити у портфелі першокласника. Поруч мої думки – трохи неакуратно розкидані, деякі надломлені (це ті які я не додумала до кінця). Всі вони різної форми, кольору, величини. Починаю в них порсатись, шукати те, що мені підійде саме сьогодні. Роздивляюсь ту скриню далі – знаходжу щось схоже на дуже стару і товсту книгу – це чесноти, принципи, мої права та обов’язки. Це те, що я змушена знати, щоб могти нормально співіснувати з іншими людьми. Поруч лежить ще одна книга золотого кольору – це пам’ять. Починаю її гортати – знаходжу уривки діалогів, компліменти, сюжети з життя вклеєні яскравими фотографіями. Роздивляюсь повільно то затримуючись на одній сторінці, то перегортаючи кілька сторінок одразу. Деякі сюжети спогадів живі, відверті, без фальшу, їх приємно згадувати. Інші ж навпаки – такі ж справжні як і «Мівіна» зі смаком курки, їх хочеться забути, а то і взагалі видерти з Книги спогадів. Поруч із пам’яттю лежить старенький іграшковий ведмедик. Це дитинство. Воно цілком не вписується в книгу з золотою окантовкою і живе своїм автономним життям у моїй душі. Дитинство тепле, як мамині руки і солодке як новорічні мандарини. Біля ведмедика лежить пісочний годинник. Це мої плани, цілі. Те, чого я ще досягну в своєму житті. Те, що вкотре підтвердить мій людський статус. Біля годинника хмаринка білого диму. Я намагаюся вловити її руками, але не можу. Знаєте чому? Бо це мрії. А мрії на те і є, щоб ніколи не здійснюватись. Якщо мрія стає недалекою від свого здійснення – вона крізь невидимий отвір втікає до годинника перетворюється на ледь помітну піщинку перероджуючись в ЦІЛЬ і чекає свого переходу з НЕВИКОНАНОГО в ДОСЯГНУТЕ. На самому дні, забився чорний клубок – це страх. Він схожий на намоклі шерстяні нитки. Колючий, неприємний на дотик і важкий. Ставлю його на місце. І закриваю скрию. Там ще багато всього, але мені пора вертатись до твору. Я відкриваю очі і розглядаю кімнату. У кімнаті світло, просторо, свіжо, ніби по-новому. Чи то може після тісного контакту з власною свідомістю у мене таке відчуття. Але все ж, як дивно жити. Як дивно жити, пити чужі компліменти, отримувати нові знання, ділитися дружбою, коханням, мріяти…. І як страшно до всіх цих слів приставити приставку НЕ. Бо з приставкою НЕ – ми перестаємо бути людьми, особистостями. Кожна людина схожа на дзеркало – інші бачать тільки те, що хочуть самі, те що інтересує виключно їх. Для кожної людини — ми інші. Для когось добрі, злі, ніжні, нестерпні, жорстокі, чуйні, красиві, найкращі, примхливі. Це всі поняття – визначення нас, людей, як частини суспільства. Ми просто фрагменти мозаїки певних норм, що формувалися впродовж багатьох віків, і досі продовжуємо будувати свою, нову мозаїку…

http://slonyk.com/blog/7153.html

Твір українською мовою на тему "Бути людиною"

Коли я замислююсь над сенсом життя, то завжди радію тому, що я існую, що поруч є найдорожчі мені люди, що мені дано милуватися красою навколишнього світу і відкривати цей світ для себе.
Водночас приходить відчуття великої відповідальності за цей світ і гордості від усвідомлення того, що ти людина.
Але в саме поняття «бути людиною» кожний вкладає своє значення. І, більшою мірою, саме це значення впливає на дії і вчинки, а іноді, і на хід самого життя.
У моєму розумінні, бути людиною — це значить виховати в собі високі моральні якості.
Простеживши історичний шлях людства, розумієш, що в основі кожного суспільства завжди лежала певна мораль, якою керувались люди. Десять заповідей Христових — це теж мораль, мораль гуманна. Але на світі було стільки антигуманних устроїв, що це наводить жах.
Але я переконуюсь в тому, що у кожної людини є своя мораль. І саме від неї залежить, якою буде людина.
Мені в світі поталанило на гарних людей. І мої вихователі в дитячому садку, і мої учителі, і, перш за все, мої батьки — це люди, з яких я беру приклад. Усі вони вплинули на мою вихованість і ерудицію, власне кажучи, вони вплинули на мій характер, навчили чуйному ставленню до інших людей. Але замало бути чемним і доброзичливим для того, щоб усі навколо вважали тебе людиною з великої літери. Безумовно, не всім дано стати видатними і всесвітньовідомими людьми. Але кожний може стати людиною, яку поважають.
Я гадаю, що справжня людина — це хороший друг, здатний прийти на допомогу, визволити з біди і не заздрити щастю інших людей. Це хороший син чи донька, здатні забезпечити своїм батькам спокійну старість.
Хороша людина створить хорошу сім'ю і буде прикладом для своїх дітей.
І, безумовно, такі шкідливі звички, як алкоголь і наркоманія, ніколи не уживаються з поняттям хорошої людини. А я вважаю, що бути людиною — це значить бути хорошою людиною. Не можна брати приклад із тих, хто добре ставиться тільки до своєї сім'ї, тільки до своїх друзів, але зневажає інших людей. Людина за будь-яких обставин має залишатися людиною: і у ставленні до інших людей (сусідів, співробітників, просто перехожих), і у ставленні до природи, і у ставленні до свого міста, своєї держави, свого народу.
Я шаную людей щирих, у яких і помисли, і вчинки викликають повагу. Але в житті буває навпаки: на роботі — передовий виробничник, а вдома — деспот, який тероризує всю сім'ю; у школі — сумлінний учень, а вдома — ледар, який ложки за собою не помиє.
А ще однією рисою, яку я не вибачаю людям, є зрада. Ця риса і у великому, і у малому мені огидна. Зрада несумісна з поняттям «бути людиною».
Я повсякчас намагаюсь стежити за тим, щоб не довелося соромитись своїх помислів і своїх вчинків. Мене надихає вислів А. П. Чехова: «У людині все має бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і помисли...»

http://biglib.info/972-buti-lyudinoyu-tvr-u-publcistichnomu-stil-na-moralno-etichnu-temu.html


Твір на тему: «Я — людина, і це мене багато до чого зобов'язує!"
(за поезією В. Симоненка «Ти знаєш, що ти — людина?»)


Мабуть, немає людини, яка б не замислювалася над питаннями: чи так вона живе? Чи гідна називатися людиною? Що залишить після себе нащадкам? Замислююся над цим і я...
Думаю, що людина відрізняється від інших створінь природи духовністю, здатністю до розуміння і всепрощення. Звісно, що кожна особистість — неповторна! Але вважаю, що завдання кожного — робити світ навколо себе добрішим, більш гуманним, допомагати ближнім, довіряти, розвивати свої творчі здібності, поважати інших. Ми всі прагнемо жити комфортно. А душевний комфорт можна мати тільки тоді, коли сам робиш добро й у відповідь отримуєш таке ж ставлення від інших. Думаю, що зло й ненависть спустошують людину, а значить — частково знищують її.
Нещодавно на уроці літератури ми вивчали вірш В. Симоненка «Ти знаєш, що ти — людина?», де поет розкрив місію людини на землі: творити добро, жити за законами моралі, поважати й цінувати неповторність людської особистості:
Ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні.
Автор наголошує на тому, що кожна людина неповторна, має право на повагу, любов, щастя і свободу.
У поезії порушено ще одну важливу проблему — швидкоплинності людського життя. Ми ще молоді, здається, усе життя попереду. Але насправді день пролітає за днем. Здається, учора була весна — і ось уже осінь за вікном вкриває золотим дощем вулиці. «Завтра, завтра, завтра — і так минає життя», — говорили давні римляни, і можливо, «завтра»
Більше тебе не буде.
Завтра на цій землі
Інші ходитимуть люди,
Інші кохатимуть люди —
Добрі, ласкаві й злі.
Часто ми забуваємо сказати теплі слова любові рідним, допомогти друзям, сподіваючись на «завтра». В. Симоненко звертається до нас, читачів, із проханням жити повно, цінувати кожен день:
І жити спішити треба,
Кохати спішити треба —
Гляди ж не проспи!
Але що ж треба зробити мені, щоб бути дійсно Людиною? Вважаю, що повинен сумлінно навчатися, потім обрати спеціальність до душі, а ще — створити міцну родину. Також хочу бути вірним другом, люблячим і вдячним сином, людиною, на яку завжди можна покластися. Хочу жити так, щоб мене поважали.
Невже цього замало, щоб бути Людиною?

http://academia.in.ua/?q=node/532

Категорія: Твір | Додав: Поля
Переглядів: 2840 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.5/2
[20.10.2016][Привітання]
Привітання з Днем народження для жінок (0)
[17.03.2016][Вірші для дітей]
Вірші для дітей про весну (0)
[29.01.2016][Твір]
Твір на тему "Моя Батьківщина" (0)
[23.03.2016][Казки]
Казка про квітку (0)
[16.02.2016][Диктанти українською мовою]
Диктанти для 3 класу (0)
[21.10.2016][Мініатюра]
Твір-мініатюра на тему "Барви осені" (0)
[18.04.2016][Сочинения]
Сочинение на тему определение возраста археологических находок (0)
[16.11.2016][Привітання]
Привітання з зимою (0)
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]