Картина весняної грози відтворена з великим ступенем конкретності, зримості, точності передачі емоційного темпоритму, настрою. Але звернімо увагу на те, де і як проявляється авторська оцінка. Тільки радісне піднесення може перетворити гаї на золотострунні арфи, «голосні і самодзвонні». Тільки передчуття радісного боріння і зіткнення сил може перетворити небо в море, по якому пливуть білі хмари, схожі на кораблі і на думи, тільки діалектичне відчуття природи і відчуття наростаючої боротьби сил може створити образ грози як вогневого бою, в якому сміх і плач перламутрово переливаються. Таким чином, картина весняної грози фактично є станом душі ліричного «я», сповненого тривожного передчуття і надії, станом серця, відкритого назустріч весняним грозам. Одночасно цей стан ліричного «я» сприймається як стан узагальненого образу розбудженої весняними громами людини.
Вірш написаний у ритмі святкового передзвону, що кличе на вулицю, на луки, до гаю, до весни і передає такий стан збудженості душі ліричного «я», який може бути співзвучним з іншим дзвоном, що будить людей до дії, до революційного оновлення.
Тонка музичність «Арфами, арфами...» багатогранна і багатоступенева: вона — у використанні образів музики (іарфами, самодзвонними, ніжнотонними), в звуконаслідувальному ритмі окремих рядків («скрізь поточки як дзвіночки, жайворон як золотий з переливами»), в надзвичайно тонкій інструментовці вірша, використанні тісного звукосмислового ряду (так високий і світлий звук а-а, и-и, о-о, «-« підтримує і наголошує образні ряди: «арфами золотими, самодзвонними» і т. д.). Високе звучання перших двох рядків відтіняється низьким звуконаслідувальним акордом («самодзвонними»), а низьке звучання перших двох рядків другої строфи («Думами, думами» і т. д. з домінуючим ум) змінюється звучанням слова «ніжнотонними». Асоціативно смислове поле слова «ніжнотонними» надає образові «Думами, думами, наче море кораблями переповнилась блакить», який міг би сприйматися, як щось масивне і важке, прозорості і легкості. Рефрени «Буде бій...» і «йде весна...» чергуються між собою, їх ритм і зміна його всередині рефренів (чергування ударних звуків із звуками м’якими: «Сміх буде, плач буде») — все це створює єдину картину боротьби протилежних почуттів у тривозі й надії весняного оновлення. Але є ще глибший шар музичності цього вірша — це імпульсивний емоційний темпоритм, характерний для раннього Тичини. Разом з тим тут є підтекстовий образ музичних дзвонів, який відтворюється в ритмі вірша.
Найперше оформлення життєвого змісту відбувається через емоційний темпоритм як певний рухливий емоційний стан ліричного «я», що виникає внаслідок його реакції на явища дійсності. У вірші «Арфами, арфами» — це стан, в якому гармонійно-поетичне сприйняття природи поєднується із сприйняттям природи як боротьби протилежностей («Буде бій»).
Елегійний стан разом із «Буде бій» творить свою діалектичну єдність. «Бій вогневий», у якому сміх переходить в плач, але плач, що мінитиметься барвами, від темних до світлих, плач перламутровий, — це не лише змалювання літньої грози, а це — поетична формула одного із законів діалектики про боротьбу і єдність протилежностей. Ця боротьба відчутна і в емоційному темпоритмі, де гармонійна плавність чергується з ударною або із сповненою хвилювання імпульсивністю рефренів. Остання строфа поєднує в собі протистояння: «Любая, милая,— чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрай».
Перемагає світле, радісне, живе, сповнене руху і боріння:
Ой одкрий Колос вій!
Сміх буде, плач буде Перламутровий...
Відчути емоційний темпоритм, простежити темп і ритм розвитку емоції, визначити зміст її — це значить наблизитись до ядра ліричної поезії.
Другий етап аналізу — треба простежити, визначити антитетичність у розгортанні емоційного темпоритму, в образах. Але на констатації протиставлення не зупинятись, а обов’язково визначити функцію його, роль стосовно основної ліричної емоції, до пафосу твору.
Аналізуючи образи, треба спробувати визначити образний центр, який несе на собі найбільше ідейно-емоційне навантаження: його енергія випромінюється в різних формах, відчутна в образах, пов’язаних з ним. Таким образним центром у вірші «Арфами, арфами...» є рефрен «Буде бій», а в самому рефрені — плач, сміх.
|
