Твір на тему "За що я люблю зиму?"
Після довгих проливних дощів приходить зима. Земля змінила жовті тони на білі. Голі дерева укутати сніговим покривалом, а річки та озера вкрилися льодом. Зимовий пейзаж завжди прекрасний і чудовий. Зима не дозволить ніколи занудьгувати, адже цей казковий час, яке дозволяє побачити чудовий перший сніг. Він оповіщає про прихід зими. Я завжди радію першому снігу.
Як маленька дитина вибігаю на вулицю і ловлю сніжинки. У зимовий мороз мені подобатися спостерігати за падаючими сніговими пушинками, а також за незвичайними морозними малюнками на вікнах. Ще зима - це час дивовижних свят: Новий рік, Різдво, Старий Новий рік, день закоханих і 23 лютого.
Я люблю зиму більше всього за сніг. Тому що є безліч розваг: грати в сніжки, ліпити снігову бабу, ковзати по льоду на ковзанах, кататися на санках або на лижах, робити ангела на снігу і т.д. Зима чарівний і святковий час. Я люблю зиму ще через свята. Моє улюблене свято - Новий рік, я завжди в передчутті, в очікуванні новорічної ночі. Люблю його так як він вважається сімейним святом. Комфортно і приємно відсвяткувати Новий рік у колі близьких людей. Ми завжди всій сім'єю вбираємо ялинку, прикрашаємо будинок, готуємо смачні страви на стіл.
Я обожнюю дарувати близьким і люблячим людям подарунки, так як мені подобається спостерігати за їх ними щасливими обличчями . Коли б'ють куранти в новорічну ніч, я завжди загадую бажання: «Що б цей Новий рік видався відмінним!» Найбільше мене засмучує взимку, коли закінчується Новий рік. Однак зима не змушує мене довго сумувати, оскільки настає новий сімейне свято - Різдво. Це добросердий, тепле свято, який я люблю відзначати зі своєю сім'єю.
Мені подобатися зимовий холод. Люблю надягати теплий светр, вовняні шкарпетки, закутуватись в ковдру і попивати гарячий чай дивлячись фільми. Для мене зима - період сну і застою. Так як дні стають коротшими, а ночі довші . Тому я постійно сплю, відпочиваю. Добре, що є зимові канікули. Напевно, ще через це люблю зиму.
Зима казкова і чарівна пора року. Вона зачаровує своєю красою. Виходиш вранці на вулицю, а там все укутати снігом, все блищить і переливається. І ти стоїш затамувавши подих, розглядаючи чудовий зимовий пейзаж. Для мене це найдивовижніша пора року. Люблю зиму за її чари і красиві, навіть загадкові пейзажі.
http://vsigdz.ucoz.ua/load/gotovi_tvori/tvir_na_temu_za_shho_ja_ljublju_zimu/39-1-0-1170
Твір на тему "За що я люблю зиму?"
Зимушка-зима їде на крижаних санях по лісах і полях, містах і селах, замітаючи подолом своєї пухнастої сніжної шуби всю округу. Вона поспішає встигнути до ранку, щоб люди, котрі заснули в сльотавій вогкій осені, прокинулися у кришталевій, виблискуючій сріблом зимі.
За що я люблю зиму? Я люблю зиму за те, що вона завжди приносить нам дитячу, нестримну радість, а також прекрасний настрій. Вчорашній мокрий, сумовитий двір відразу стає казковим. Нещодавно голі гілки дерев тепер одягаються в білі мережива, з яких то тут, то там визирають червоногруді снігурі. Невигадливі кущі та кущики тепер білими волохатими шапками розкидані по всьому двору. Біля лавки молодий рудий кіт стоїть по груди в снігу, з подивом витріщаючи очі на цю сліпучу пишність.
Дітвора юрбою висипає з під'їздів багатоповерхівок, і відразу ж все починає крутитися в божевільному вихорі. Наспіх зліплені сніжки летять артобстрілом з усіх боків і, вдаряючись, розсипаються блискучим сніжним пилом. Одна за одною з'являються снігові баби — товсті, добродушні, з довгими носами-морквинами і розчепіреними пальцями гіллястих рук. Дитяча гірка, щедро полита водою, прямо на очах перетворюється в ідеальний крижаний спуск. Тут же, на баскетбольному майданчику, старшокласники заливають ковзанку для хокейних баталій. Малюки, закутані шарфиками до самих очей, незграбно плюхаються в сніг і борсаються в ньому, як матрьошки, доки матусі не піднімуть їх.
Ціла ватага дітлахів товпиться на засніженому пагорбі, готуючись до лижного спуску. Навколо зібралися вболівальники, щоб підтримати юних спортсменів. Слідом за лижним – заїзд на санчатах. Налетівши на невидиму засніжену купину, санчата весело їдуть вниз, залишаючи своїх невдалих наїзників лежати посеред гірки.
До вечора шум затихає. У відблиску вуличного ліхтаря сріблиться крижана гірка. Снігові баби сумно повісили свої морквяні носи. І тільки самотня фігуристка виписує піруети на замерзлій ковзанці. Тихенько підвиваючи, починає кружляти поземка, розкидаючи колючі снігові розсипи іскристим бісером. Запізнілі перехожі, кутаючись у підняті коміри, поспішають скоріше дістатися до своїх теплих, затишних квартир. За вікнами будинків люди сидять у камінів, вечеряють, укладають примхливих малюків у їх ліжечка. Все йде своєю чергою.
Отже, я люблю зиму за гостре відчуття тепла домашнього вогнища. Коли навколо бушує заметіль, кружить хуртовина, тріщить мороз, ти з величезним задоволенням спостерігаєш цю картину, сидячи біля вікна з чашкою міцного, гарячого чаю, і дякуєш долі за кожну мить, прожиту на цій прекрасній, чарівній землі.
http://stud-time.ru/tvori-na-vilnu-temu/tvir-na-temu-zima-abo-tak-tvir-na-temu-za-shho-ya-lyublyu-zimu.html
За що я люблю зиму?
Так я люблю зиму. Люблю, але не обожнюю. Чому? Напевно не тому що я народився взимку, бо мерзну як і всі. А якщо ви мене спитаєте, яка пора року мені подобається найбільше, то я відповім: весна і осінь. Весна –за те, що все народжується і оживає. Осінь – за те, що все вмирає і готується до зими. Це перехідні сезони. В них є якийсь дух змін, що надихають мене жити далі. А чому ж я люблю зиму? Спробую передати.
Зима – це не лише холод та порожнеча як в одному з старих, відомих анекдотів про мужика та горілку. Зима – це чарівний час, коли все начебто завмирає і в той же час жевріє тиха казкова таємниця про нове життя. Саме зиму я вважаю найбільш таємничою серед інших часів року. Коли я дивлюся на чорне зимне небо, на зіркі, вони мені здаються яскравішими та холоднішими ніж зазвичай. Здається, що космічний холод пронизує тебе з глибин Всесвіту. Влітку зірки тепліші.
Лише взимку я можу відчути спокій. Спокій та велич природи, цю Білу Безмовність, про яку писав класик Лондон. Вона просить нас заспокоїтись і прислухатись до неї…до самих себе. Замислитись над нескінченністю, оцінити всю цінність цього могутнього термоядерного реактору під назвою Сонце.
Я ніколи не розумів однокласників (-групників), які тікали з парт сонячної сторони. Сонце їм, мовляв, заважало сприймати інформацію чи щось таке. Я завжди любив сидіти під променями сонця, особливо взимку. Кажуть, що лише сонцепоклонники можуть дивитися певний час неозброєним оком на сонце. Можливо і так.
А чи знаєте ви, що сонце взимку до нас ближче чим влітку? Холодно стає лише з тієї причини, що Земля повертається до нього під іншим кутом. Тому й промені сонця проходять крізь Землю начебто мимохідь, не обігріваючи. Проте не скрізь. В Австралії зараз літо. Така велич природи.
Щодо величі.
А ви були колись наодинці в степу, коли не вщухає добрий морозець та грає зла завірюха? Коли ти йдеш один в ніч, а в очі тобі кидає снігом, ще й так, що засліплює, примушує повернутися до нього спиною і саме так продовжувати свій шлях? Вітер свистить, пригинає додолу, але ти вперто йдеш кудись до своєї мети. І якою радістю стає опинитися десь в теплій оселі, обігрітися і пом'янути добрим словом господарів (чи власну домівку). Як часто такі думки приходять до нас влітку?
А зима вона вчить нас. Можливо вона трошки сувора, але справедлива, так само як і народи Півночі, а можливо й ті хто народився взимку під її владою. Ще багато є речей за які я люблю зиму. І чесно не хотів би жити в постійному літі. Добре що є зима, та перехідні весна і осінь. За це Слава Богу!
http://blog.i.ua/user/2741333/893953/
|
