Зима Дорога біла стелеться,
І краю їй нема.
Сніжок мете. Метелиця.
Прийшла до нас зима.
Льодком тоненьким скована,
Спинилася ріка.
Повита тихим сном вона,
Весняних днів чека.
І ліс дріма. Безлистною
Верхівкою поник.
Над ним пісні висвистує
Лиш вітер-сніговик.
(Бичко В.) $IMAGE2$
Літо краснеє минуло,
Сніг лежить на полі;
Діти з хати виглядають
В вікна... шкода волі!
Діти нудяться в хатині.
Нудять, нарікають:
«І нащо зима та люта? —
Все вони питають.—
Он все поле сніг завіяв,
Хоч не йди із хати!
У замкнуті дивись вікна,
Ніде й погуляти!
Сніг з морозом поморозив
Всі на полі квіти...
Десь зима та не скінчиться!»
Нарікають діти.
Ждіте, ждіте, любі діти!
Літо знов прилине,
Прийде мила годинонька,
Як зима та згине;
І заквітне наше поле,
І зазеленіє, —
Знов його весна прекрасна
Квіточками вкриє.
(Леся Українка) $IMAGE2$
Листи Святому Миколаю Я напишу листа у зимову годину,
У хвилину болючу, у мить тривоги,
Хоча й знаю: давно не маленька дитина,
Але важко, так хочеться словом – до Бога…
Миколаю, нам гірко – цукерок не треба:
(Президент подарує солодкий пакунок),
Нам би мир під ялинку та мирне небо,
Нам би світло на шлях, що несе порятунок.
Не даруй м’які іграшки – з ними ще важче
Засинати в холодному ліжку без тата.
І для мене немає більшого щастя,
Як чекати, чекати, чекати, чекати!
Миколаю Святий, не минай Батьківщини!
Для маленьких сердець ти – надія на диво!
Я пишу тобі лист, бо для мене важливо,
Що побачить дитяче завтра мрійливе.
Прокидаються вранці: подушка, ліжко
І чекає маленька листівка одна,
Де написано гаряче, слізно та ніжно:
«Зі святом – із миром, позаду - війна…»
(Ганна Дудник) $IMAGE2$
Лягла зима, і білі солов’ї… Лягла зима, і білі солов’ї
Затьохкали холодними вустами.
В холодні землі взулися гаї.
І стали біля неба як стояли.
Скоцюрбивсь хвіст дубового листа,
Сорока з глоду водить небо оком,
І вітер пише вітрові листа,
Сорочим оком пише білобоко,
Що гай з землі дивився і стояв,
Що солов'ї маліли, як морельки,
А Київ, мов скажений, цілував
В степах село чиєсь, чуже, маленьке.
Що я з тобою ще одні сніги
Зимує на щасті, як на листі.
Нога в дорозі. Вітер з-під ноги.
І пам'ять наша - мак в колисці.
(Вінграновський М.) $IMAGE2$
Білявий день втомився і притих,
І з глибини блакитного спокою
Прямує сонце тихою ходою
До роздоріжжя вечорів смутних,
Недовгий час спиняється у них,
Поломеніє пізньою красою,
Немов на обрій зводить за собою
Примари мрій криваво-золотих.
І дня нема. Та променисто-ніжний
На ясне небо, на простір надсніжний
Розлився світ і не пускає тьми;
Лиш місяць срібний тихше і смутніше
Ті ж візерунки темно-сині пише
На білих шатах пишної зими.
(Павло Филипович) $IMAGE2$
Круглий рік. Грудень У грудні, в грудні
Усі дерева в сріблі.
Нашу річку, немов у казці,
За ніч вимостив мороз,
Оновив ковзани, санчата,
Ялинку з лісу привіз.
Ялинка плакала спочатку
Від домашнього тепла,
Вранці плакати перестала,
задихала, ожила.
Трохи тремтять її голки ,
На гілках вогні засвітилися.
Як по драбинці, по ялинці
Вогники вибігають вгору.
Блищать золотом хлопавки.
Сріблом зірку запалив
добіг до маківки
Найсміливіший вогник.
Рік пройшов, як день вчорашній,
Над Москвою в цю годину
Б'є годинник кремлівської вежі
Свій салют - дванадцять разів!
(Самуїл Маршак) $IMAGE2$
Зима Зима негадано-неждано
Прийшла на чорні поля.
Ще вчора була туманна
Дощем одягнена земля.
Дерева жалібно скрипіли,
Холодні струмки текли…
І раптом налетіли хуртовини
І скільки снігу намели!
І тіні повільно лягають
На сад, на покрівлі, на лаву,
Сніжинки кружляють і кружляють
І рвуться в мою кімнату.
Вони летять, легкі і ломки
І ослепительнее зірок,
Як ніби у сині сутінки
Тремтячий перекинутий міст.
(Благинина Олена) $IMAGE2$
Заходить сонце. Сніг іде… Заходить сонце. Сніг іде,
І серце на ніч місце мостить,
І на ніч сон йому іде
Через мости та через мости.
Лягають спати горобці
Із горобчихами та дітьми,
Вухами вкутались зайці,
Нема і їм де сну подіти.
Дрімає вітру срібна дуда,
І дика груша в сні дичить.
Лиш не ляга моя приблуда,
Лиманом з поля ідучи.
Вона не ляже, не приляже,
Оця приблудонька моя:
Свій босий слід снігами в'яже
І в шиби голову схиля.
її ніхто не бачить в очі,
їй сніг невидимість жене,
А змерзлі сльози опівночі
Лице ховають крижане.
В Холодній Балці, в білій піні
Вона іде й співа з ночей.
Намерзло льоду в її пісні
І снігу в пісні - до плечей!
Наморосило в ній туманів
І одинота-одина
У ній одніє й на світанні,
І тільки щастя їй нема...
В Холодній Балці сон-незбуда
Усе на світі оточив...
Лиш не ляга моя приблуда,
З лиману в поле ідучи.
(Вінграновський М.) $IMAGE2$
Білі вірші Сніг кружляє,
Сніг лягає -
Сніг! Сніг! Сніг!
Ради снігу звір і птах
І, звичайно, людина!
Ради сірі синички:
На морозі мерзнуть пташки,
Випав сніг - впав мороз!
Кішка снігом миє ніс.
У цуценя на чорній спинці
Тануть білі сніжинки.
Тротуари замело,
Все навколо біло-біло:
Сніг-сніго-снігопад !
Досить справи для лопат,
Для лопат і для скребків,
Для великих вантажівок.
Сніг кружляє,
Сніг лягає -
Сніг! Сніг! Сніг!
Ради снігу звір і птах
І, звичайно, людина!
Тільки двірник, тільки двірник
Каже: - Я цього вівторка
Не забуду ніколи!
Снігопад для нас - біда!
Цілий день скребок шкребе,
Цілий день мітла мете.
Сто потів з мене зійшло,
А кругом знову біло!
Сніг ! Сніг! Сніг!
(Сергій Міхалков) $IMAGE2$