Цей рух не лише характеризується, який він саме, але подається обов’язково відносно якихось просторових об’єктів:
«Лісова тиша розступилася перед Чубенком, і він в’їхав у тишу». Далі тиша матеріалізується в просторові образи міста, в печеру й інше. Затримка в рухові сприймається як тимчасовий стан, а іноді як катастрофічний. Рух полку часом переходить у дію — бойові операції.
Наскрізним елементом у новелі «Шлях армій» стає образ сталі, металу, на його основі виростає потім алегоричний образ залізної троянди. Розмовою про троянду починається й завершується новела:
Не варто тут наводити всіх прикладів, пов’язаних з образом залізної троянди, — це означало б переписати мало не всю новелу. Залізна троянда стає символом творчих сил революції, народного хисту, поєднання незламної волі й ніжності.
Образ киплячої сталі — наскрізний елементу новелі «Адаменко». Це символ революції, а також символ високої талановитості робітничого класу, що виявляє себе майстром революції і майстром-творцем міцного металу.
Але «Вершники» не можна було б назвати цільним твором, якби всі новели не мали наскрізних елементів, що поєднують їх в одне ціле. Такими наскрізними елементами є епізоди громадянської війни, персонажі (Іван Половець, Чубенко, Швед, Данило Чабан, Герт), місце дії (Україна). Новели пов’язані між собою однією ідеєю — утвердженням героїзму трудового народу в громадянській війні, і ми бачили, як кожна новела розкриває ті чи інші грані образу лицарів революції — вершників.
Найзагальнішим елементом твору і є образи вершників. «Вершники», заголовок твору,— це образна квінтесенція, в якій зашифровано основний зміст, суть твору, це ніби зернина, зародок, з якого розів’ється цілий твір. Уже в цьому зерні письменник програмує основну майбутню художню структуру. С. М. ІПаховський говорить, що образ вершників асоціюється з образом козаченька на коні. Можливо, але з історії твору відомо, що автор хотів його назвати «Капітани», бачачи степ, як море. Відголоски цих уявлень лишилися в окремих образах (наприклад: «степові пірати зчепилися...», «сосни скрипіли, як снасть»).
В заголовку — ключ світобачення, яке виявляється у творі. Вершники — це лицарі мужні і благородні, які служать справедливій справі. Саме такими вершниками Яновський бачить солдатів революції. Таке світобачення було характерне не лише для Яновського, а й для образної свідомості 20-х років взагалі. Воно йшло від наповнення новим революційним змістом старих уявлень про доблесть, красу, благородство. Це було відчутно і в поезії, де революційних моряків називали альбатросами революції, це було і в окремих малюнках фрагментарної прози, це, нарешті, відлилось у формі одежі перших бійців Червоної Армії.
Уже в самій назві ми відчуваємо прагнення письменника показати солдатів революції такими, якими він бачить сам,— незвичайними лицарями. Щоб створити це враження, автор має окутати їх серпанком романтики, примусити і читача побачити в контурах будьонівки — шоломи лицарів (це зовні), а далі розкрити їх внутрішній світ так, щоб вони стали вищими, ніж усі лицарі, що були до них. Саме через показ такої незвичайності радянських лицарів Яновський утверджував революцію, її солдатів.
Але це треба було утвердити не лише через зовнішній образ, треба було розкрити такі риси внутрішнього характеру, які б відповідали зовнішньому романтичному образові.
|
