Твір у патріотичному стилі: "Моя Батьківщина"
Який високий зміст закладений в одному короткому слові – батьківщина. І для кожної людини це слово містить у собі щось своє, особисте, особливе й щось загальне, більше значне. Думаючи про батьківщину, ми думаємо про ту велику, прекрасну країну, у якій народилися, зв’язуємо поняття батьківщини зі складної й цікавою, насиченою й іноді трагічною історією рідної землі. Ми почуваємо гордість тому, що є частиною цієї країни, частиною цього великого миру. Любов до батьківщини нам прищеплюють із дитинства – батьки, вихователі, учителі
З покоління у покоління передаються оповідання про найважливіші події, що видаються особистостях, про їхні подвиги й великі справи. Тому, думаючи про батьківщину, ми думаємо й про героїв минулого й сьогодення, і про відомих письменників, поетів, музикантах, художниках. Все це – наша історія, все це – наша батьківщина
Наша батьківщина – це й люди, які нас оточують у повсякденному житті. Люди, які народилися в одному краї, завжди якось ближче друг до друга, завжди краще зможуть зрозуміти один одного, їм легше знайти загальну мову й стать друзями. Тому, напевно, що в них є одна загальне – та країна, у якій вони народилися, а це вже багато! Чи не тому люди, оказавшиеся в іншій країні, бувають так щиро ради зустріти земляка – будь-якого, нехай далі зовсім незнайомої людини з рідної країни, рідного міста, рідних місць. Але в кожного з нас є свій рідний куточок – своя маленька батьківщина. Це те місто, селище або село, та вулиця й той будинок, де ми народилися, де зробили свої перші кроки, сказали перше слово, довідалися перші радості й перші образи. Можливо, ставши старше, ми зможемо більш глибоко оцінити, зрозуміти я полюбити нашу більшу батьківщину, нашу країну. Хоча в глибині серця, звичайно ж, кожний з нас уже випробовує щиру любов до своєї країни. Але мені здається, що зараз нам набагато ближче, дорожче й зрозуміліше саме наша маленька батьківщина – будинок наших батьків, бабусь, дідусів. Думаючи про цю батьківщину, ми думаємо про саме раннє дитинство. І в ці хвилини я згадую мамині руки, які допомагали мені міцніше стояти на ногах; знайомий і неповторний захід бабусиних пиріжків, тільки що вийнятих із грубки; колискові пісні й загадкові й цікаві дитячі казки. Я згадую маленьке грайливе кошеня в нашому дворі, з яким я радісно грала. Ніжні, теплі почуття прокидаються в моєму серці, коли я дивлюся на дерева, які в дитинстві ми з родителями висаджували біля будинку
Моя батьківщина – це й батьківщина моїх батьків. Ті місця, де вони народилися, теж нескінченно дороги мені. Часто ми всією сім’єю виїжджаємо в село, де пройшло дитинство моєї мами. Там зовсім Не така обстановка, як у нас у місті, зовсім інша атмосфера. Тишу й спокій зберігають стіни будинку, немов запрошуючи послухати якусь історію, доторкнутися до якоїсь таємниці. Бабуся часто розповідає мені про колишні часи, і я представляю свою маму такою ж маленькою дівчинкою, як і я, що весело грає із сусідською дітворою. У цих місцях навіть птаха співають особливим-особливій-по^-особливому, їхні пісні близькі, родни й зрозумілі. І здається іноді, що вони теж щось хочуть сказати нам, людям. Птаха, напевно, змогли б розповісти багато цікавого про цей край! Якось у дитинстві бабуся принесла мені жменьку полуниці, тільки що зірваної в саду. Я й зараз почуваю цей незабутній смак свіжих ягід – таких не купиш у магазині або на ринку. Адже вони з наших рідних місць, з нашої маленької батьківщини
З раннього років батьки прищепили мені любов до рідної природи. І тепер я ніколи не зірву ніжної квітки, не злякаю птахів, що щебечуть на гілці. Мені й самої хочеться зберегти всю цю красу, тому що в моїх силах допомогти своїй батьківщині. Важко сказати, яка батьківщина людині дорожче – маленька або більша. Мені здається, що й більша, і маленька батьківщина однаково важливі і я їх люблю. Більш того, це – нерозривне ціле. Весь навколишній нас мир – вся Батьківщина
http://lessons.com.ua/tvir-u-patriotichnomu-stili-moya-batkivshhina/
Твір на тему: "Моя Укараїна"
Я так, як і кожна нормальна людина, замислюються над сенсом свого життя. Моя Батьківщина – це моя Україна, яка має вигідне географічне положення. У нас э все для того, щоб існувати, розвиватися. Я мрію стати невід’ємною частиною моєї країни. Що для цього потрібно? Треба все життя працювати, дарувати оточуючим тепло і добро.
Уже перебуваючи у школі, вчуся робити щось для того, щоб у майбутньому я був корисний моїй країні. Протягом 11 років ми повинні отримувати ті знання, які допоможуть у майбутньому обрати собі професію. Моє навчання – це вже велика справа. Коли я був школярем, у мене вже існували мрії, які стосувалися майбутнього України. У неї не повинно бути страждань,страшних хвороб, усі допомагають один одному. Кожна людина має гідну роботу.
У школі я починаю будувати плани на майбутнє Моє головне завдання отримати атестат і прямувати далі навчатиcя. Яможувступитивінституттезнвікумалеголовнещобяправильновіибравмайбутнюпрофесію.Вона має не тільки подобатися мені, але й повинна принести користь людям і країні. Робота – це мій перший внесок в розвиток України. Можливо, я стану будувати, лікувати, ремонтувати авто, вчитиму дітей. Головна мета – бути корисним. Я прагну, щоб мій вибір був правильний. У нашій країні не вистачає дійсно розумних людей, які б прагнули створити рідну державу сильною, розумною, єдиною. Тому, мабуть, зараз існують труднощі. Я люблю свою Батьківщину, і тому прагну вже сьогодні зробити щось корисне для неї, для її розвитку. Україна повинна процвітати, а не занепадати. Тому вже зараз мені потрібно переживати за те, що відбувається в нашій країні. Життя під вітчизняним небом на рідній українській землі нічим замінити не можна. Батьківщина – це наш з вами дім, в якому колись будуть зростати наші діти.
Деякі люди покидають Україну, в пошуках кращого життя. Можливо, закордоном кращі умови для існування. Але чужа земля-те ж, що і чужа стихія. Якби там не було добре, але краще рідної хати нічого нема.
Вибір моєї професії – це лише частина моїх планів. Я також хочу побудувати свій будинок. Він залишиться на довгу згадку новому поколінні у майбутньому. Мій будинок буде невеликий, але в ньому завжди пам’ятатимуть про тяжку історію України, зберігатимуться традиції звичаї. У моєму будинку буде декілька дітей, а навколо хати ростимуть прекрасні дерева ,які я посаджу зі своїми малятами. Мрії гарні потрібно багато чого зробити для їх досягнення, але я настроєний рішуче. Якщо кожен з нас зробить хоча б щось для своєї країни, буде одразу відчутний результат. Ми потрібні нашій державі вже сьогодні, без нас вона згине. Наші діти повинні пишатися Україною, а не цуратися її. Уже прийшов час працювати. Нашій Україні потрібні чесні компетентні працівники. Треба починати розвивати всі галузі, які вже зазнали занепаду. Кожен справжній українець повинен зробити так, щоб увесь світ уже завтра почув про нас, щоб країну почали поважати.
Повинна відроджуватися наша мова, яка є офіційною в державі. Їїбагатороківпереслідувализабронялинеюкористуватися.Заразвонаєофіційноювнашійкраїні, ми можемо і мусимо розмовляти українською мовою.
Не цуратися рідної Батьківщини – моя мета. Хай Україна відроджується, хай панує щастя, мир. Коли вже українці стануть єдиною нацією? Коли ми не будемо ділитися на схід та захід? На ці питання поки що немає відповідей.
Колись, у далекому майбутньому запанує на наших землях радість, люди будуть щиро посміхатися один одному. Зникнуть ненависть, не буде більше несправедливості. Україна відродиться, вона встане з колін. Ми станемо незалежними по-справжньому. І ніхто нам не заборонить бути щасливими. Коли кожен з нас хоча б посадить по одному дереву, то вже країна стане зеленою, а повітря буде чистим. Це вже буде перший крок до щастя. Кожен має вийти на роботу і не ухилятися від відповідальності. Наша влада повинна теж докласти чи мало зусиль і допомогти нам. Треба працювати всім. І лише тоді ми зможемо приєднатися до всього світу, який вже стоїть на крок уперед від нас. Але зараз про розвиток мало що можна сказати. Люди вже зовсім занепали духом, вони вже перестали в щось вірити. І мені на це все важко дивитися. Наші батьки, прадіди стільки всього зробили, а ми все зараз розрушуємо. Чому все трапляється так, а не навпаки? Що ми робимо не так?
У країні важливі питання не вирішуються, бідність зростає. Але не треба втрачати віри. Ми все зможемо витримати І вже зовсім скоро про нас почують у всьому світі. Яскраве та щасливе завтра скоро наступить. Ми почнемо жити зовсім навпаки. Українці – сильний народ. Я пишаюся, що я живу тут.
Яка буде Україна я в майбутньому? Важко дати відповідь. Кожен мріє про яскраве майбутнє нашої держави. Майбутнє України – це вирішені всі соціальні питання населення, прийняті справедливі та однакові для кожного громадянина закони, це плідне співробітництво з країнами Європи. Тільки до цього ми повинні прямувати. І сьогодні для того, щоб мої мрії стали реальними я починаю відповідально вчитися. Крок до майбутнього зроблений.
http://www.justarticles.ru/besplatnye-stati/raznoe/29-tvir-na-temu-moya-ukarajina.html
Твір на тему: "Моя Батьківщина - Україна!"
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Володимир Сосюра
Які прекрасні слова! Влучніше не скажеш. У мене слово Батьківщина асоціюється з рідною домівкою, батьками, моїми пращурами, а ще – стежиною, що привела мене до рідної школи. А школа – це мої прекрасні, улюблені вчителі, друзі і товариші. Незабутні шкільні роки, хіба можна їх коли-небуть забути!
З чого починається Батьківщина? Вона починається з теплих долонь матері. Адже недарма Батьківщину називають матір’ю. А хіба можна зрадити рідну неньку, рідну домівку, свою родину? Щодо мене, я вважаю, що не можна. Бо тоді ти зрадиш і самого себе!
Дивно складаються людські долі, особливо в нинішній час багато українців (моїх знайомих) за різних життєвих обставин вимушені покидати свій рідний край, але немає такої людини, яка б не сумувала за своєю домівкою. У кожного з нас свій куточок рідного краю, своя річечка, своя стежина, свої незабутні спогади. Та зігріває серце те, що на їх чекають рідні, близькі люди і що вони завжди можуть повернутись додому.
Патріотизм – це і є любов до свого народу, до своєї рідної української мови, до Батьківщини. Поезія Тараса Шевченка є гарним прикладом для мене. Його вірші, які написані в засланні, за кордоном – пронизані тугою і любов’ю, глибокою вірою в те, що він повернеться до рідного краю. Я вважаю, що Тарас Григорович – це людина, яка насамперед віддана своїй Батьківщині. Я поважаю його творчість, бо він висловлював свої думки не злякавшись тогочасного уряду та устроїв в країні. Поет прямо обговорював всі події та особ, які на його думку, загноблювали народ, пригнічували їхне власне «Я». З самого дитинства, творчість Тараса Шевченка стала для мене прикладом та найкращим зразком для усіх творів у літературі. Любов до його творчості мені прищепила бабуся. Мій перший вивчений напам’ять вірш «Думи мої, думи мої..» - я пам’ятаю й досі. Тепер я усвідомлюю справжній сенс вірша, сповненого тугою за рідним краєм, за вільним життям, за мистецтвом. Адже він був написаний у засланні. Бабуся, ще й досі декламує напам’ять його твори, під час яких на її очах з’являються сльози. Бо вона, на жаль, як ніхто інший розуміє долю дитини-сироти. За знайомство з творчістю, цього істинно веливого поета, я дуже вдячна їй. І в свій час, я теж передам цю любов своїм дітям і учням, бо саме професію вчителя я обрала для свого майбутнього. Я думаю, якщо всі зрозуміють особливий сенс творчості великого поета, то його творчість ніколи не зникне з нашого життя, бо саме Тарас Шевченко відстоював право людини на свободу, на свою власну думку, на право людини житии без меж і заборон.
На мою думку, хоч зараз наша Батьківщина – Україна переживає нелегкі часи, проте це не означає, що ми маємо покинути її. Навпаки кожен з нас повинен зробити внесок в майбутнє нашої держави. Для того, щоб наша ненька-Україна розквітала ще пишніше, ніж зараз.
(Ганна Шевченко, смт. Райгородок, Донецька обл.)
http://shkola.ukrinform.ua/node/2571
|
