твір на тему "Фільм який мене вразив"
Хатіко Найвірніший друг
Ось я і зважилася подивитися Хатіко. Захоплені відгуки про цей фільм чула багато разів, але не вистачало духу подивитися цей фільм. Я приблизно знала, що собачка чомусь буде страждати, сумувати (але конкретно дізнатися весь сюжет не хотіла) тому з духом я збиралася роки два. Після перегляду "Білий Бім" у себе я приходила дня три, тому перед переглядом Хатіко я запаслася носовими хустками. Що сказати, фільм, звичайно, красивий, слізливий, зворушливий. Ось вона - голлівудська продукція без еротики, насильства, наркоманії (і інш.)! Багато хто порівнює (ну зрозуміло) його з "Бімом". Я навіть чула таку версію, що це американський "Білий Бім". Але це зовсім інший фільм, абсолютно про інше! "Бім" - фільм про жорсткість, байдужість і бездушності, "Хатіко" - фільм ПРО ЛЮБОВ. І неважливо хто до кого відчуває любов: жінка чи до чоловіка, чоловік чи до дитини, тварина чи до людини - це почуття свято в будь-якому своєму прояві. Вражає, що Хаті чекав свого господаря більше років, ніж з ним прожив. Ось це дійсно любов! Ось це дійсно прихильність! Хоча, мотив якогось байдужості у фільмі теж присутня. І я говорю не про те типі, який витрачав на власні примхи гроші, призначені Хатіко. Урядова повно, і це не дивно. Швидше мене здивувало, що до собаки так добре ставилися на станції. Годували, доглядали як могли. На жаль, в дійсності так нечасто буває. Вразило мене байдужість інших людей. Сім'ї Паркера. Так, вони не могли і не повинні були силою утримувати собаку в будинку, з якого він збігав. Але вони могли його хоча б взяти на похорон. Можливо, Хати тоді б зрозумів, що господар не повернеться, і навчився любити так само сильно решти членів його родини. Його ж замикають в будці, залишаючи на едине зі своїм горем. А горе цієї собаки було більше, ніж горе дружини і дочки. У вдови Паркера є дочка і внук, у дочки - чоловік, мама і син, у Хаті ж немає нікого ... Ще більше мене вразило, що хлопчикові розповіли істоірію Хатіко, коли він був уже підлітком. А хлопчик так і не разу не відвідав Хатіко. Хоча міг би. Не знаю. що це-режисерська задумка або сценарна недоробка, але от не викликає сім'я Паркера в мене добрих почуттів.
Коли наприкінці фільму дізнаєшся, що історія заснована на реальних подіях, плакати хочеться ще більше. Протязі всього фільму сльози стояли в мене в очах, під кінець - я розридалася-таки навзрид. Особливо, коли побачила фоторгафії Справжнього Хатіко - обдертою, хворий, втомленою, що сумує собаки ... А як показаний старий Хатіко у фільмі! Я розридалася тільки від його виду!
Вражає, що таким емоційним, зворушливим, хапає за душу може бути фільм, в якому так мало реплік. Адже зауважте: слова рідкісні в "Хатіко". Зате постійно ми чуємо красиву, сумну мелодію ... Ну як тут не плакати?
Ця роль Річарда Гіра стала моєю улюбленою. Ніяка "Красуня" в підметки не годиться!) Але дивитися фільм ще раз не буду. Досить! Наплакалася!
http://liked.in.ua/26132-hatiko-najjvirnishijj-drug-hachiko-a-dog-s-story.html
Форест Гамп
"Ти можеш бути на півночі, на півдні, на заході, на сході - пятого Тобі не дано! Ти можеш бути над землею, під землею, на землі - четвертого Тобі не дано, Ти можеш бути, чи не бути - і третього Тобі не дано! Ти можеш бути - ЛЮДИНОЮ, і другого Тобі не дано"
"Форест Гамп" настільки розкриває цінність людських чеснот, що мені важко виокремити лише декілька головних після перегляду. Сказала б, що фільм про людську гідність, виховану в дитині мамою із самого малечку. Так ні – сказано буде дуже бідно. До вихованого почуття гідності у неповносправного хлопчика, додалась материнська любов і віра в сина. Справжня батьківська любов до дитини вселяє впевненість, наполегливість, пошуки затаєних, невичерпних сил, які можуть втілити в життя своє і інших навіть незбагненні мрії…Добрі чисті мрії.
Хай навіть із не найвищим, а навпаки, недостатнім рівнем інтелекту, хай перші спроби вибудовування "Себе" будуть повторними монотонними діями, затертими до дірок, щоденних рефлексів – людина здатна створити себе ГІДНОЮ ЛЮДИНОЮ.Саме ця ідея, як на мене, проходить червоною ниткою через усі сюжетні лінії цього непросто фільму.
Дружба, яка не закінчується навіть після смерті, бо переходить у виконання обіцянок одне перед одним реалізувати мрії і плани друга; любов, яка вміє терпеливо чекати на взаємність при цілком контрастовому способу життя двох, на перший погляд, неподібних між собою молодих людей; вірність близьким людям та своїм переконанням; віра в Бога, яка безногого чоловіка робить успішним бізнесменом та надійним другом/сім’янином; витривалість, яка переростає у безперервний біг ( протягом трьох років, двох місяців та 14 днів з перервами на сон та їжу), і робить людину взірцем для тисяч людей; вищезгадувані монотонні дії призводять до рекордів і спортивного успіху; мужність, рятування чужих життів у час, коли смерть так близько, випробувана в’єтнамськими пулями, - вселяє почуття патріотизму мільйонам.
І це ще не весь перелік людських чеснот, які вплетені в образі простого, дещо недоумкуватого «придурка» Фореста Гампа, який не задавався питанням «Чому саме так? Навіщо?»… Хіба у хвилини роздумів у нього були сумніви – чинити тільки так, як підказує серце?! Ні! Другого, третього, четвертого – не дано…
Не буду розповідати деталі фільму – заохочую просто подивитись, або ж - передивитись тим, хто просто давно вподобав собі його. Байдужих не залишиться... Терапія неодмінно буде.
P.S.я людина більш емоційного складу, ніж аналітичного. Тому ділюсь лише своїми переживаннями, викликаних переглядом цього неповерхневого, повчального, до сліз, емоційно-непростого фільму.
А ще - після перегляду так захотілось сказати своєму батькові, як сильно я його люблю… За його незмінне ніжне «донечко», яке звучить, відколи здатна пам’ятати своє дитинство по сьогодні...
Як насправді важливо, щоб дитину любили і поважали! Вірили в неї!
Таких Форестів Гампів, як прикладів для наслідування, було б значно і значно більше, якби діти частіше гордились своїми найкращими батьками. Усе ж – взаємопов’язане, усе – закономірно, усі наші кволі чи сильні «Я» - витоками саме звідти, з дитинства.
http://probapera.org/publication/13/17923/forest-hamp.html
твір на тему "Фільм який мене вразив"
Можливо видамся примітивною, але перший фільм, що прийшов на думку- це "Страсті Христові"...Говорили що цей фільм побив усі касові рекорди всіх часів і народів, проте це не головне...Якби цього й не сталося, фільм був би ще значущішим для всіх, хто називає себе людиною й християнином. У таких фільмів існує свій особливий вимір та своя шкала цінностей, такі фільми не вимірюються кількістю мільйонів доларів, які заплатили за їхній перегляд глядачі.Бо фільм блискучого кіномайстра Мела Гібсона не задурманює людям голову містикою, а змушує переглянути власне життя і замислитись...А виконавцю ролі Христа - Джеймсу Кевізелу - таки замало було б і сотні оскарів...
http://gorodok.lviv.ua/forum/index.php?topic=227.0;all
|
