Твір на тему: «Захар Беркут – мудрий ватажок тухольської громади» (За повістю І. Франка "Захар Беркут")
Сивою давниною віє зі сторінок повісті І. Франка "Захар Беркут". Перед нами постають герої, які вірять у перемогу добра над злом, правди над кривдою, які живуть ідеями спільного порядкування, єдності й добра. Головне для них – це інтереси громади. Живуть вони в глухому селищі Тухля, і очолює громаду тухольців "люблячий батько" – Захар Беркут.
Сивий старець, "мов стародавній дуб-велетень", "поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя й знанням людей та обставин, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, батьків і провідників цілого народу, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази". Для громади він був усім: пасічником, лікарем, розумним порадником, справедливим суддею, ватажком, головою старійшин. Громада важила для нього дуже багато. Усе життя він допомагав, чим міг, тухольцям (та й не тільки їм). Ще молодим Беркут прагнув приносити користь людям, тому й вирушив на пошуки вчителя, щоб навчитися лікувати людей. Але, окрім лікарських умінь, він набув ще й розуміння того, що щастя й добробут тухольської громади залежать від розумного "ведення громадських порядків, громадської спільності та дружності". Тухольці побачили в ньому наймудрішу та найдостойнішу людину, тому зробили його ватажком громади. І відтоді Захар Беркут не знав іншого життя, як життя в ім'я інтересів громади, усе, що він робив, робив лише з погляду на добро й користь для інших. Незважаючи на свій вік, Захар не може сидіти склавши руки, адже, на його думку, "життя лише доти має вартість, доки чоловік може помагати іншим".
Дев'яностолітній старець, який багато бачив і багато знає, є головою та розумом громади: за його порадами збудували дорогу, яка служила засобом зв'язку між тухольцями й мешканцями навколишніх сіл; його порадами було переможено ворога й урятовано життя не тільки тухольської громади, але й їхніх сусідів. Захар Беркут виховав у людей почуття власної гідності та волелюбність. На громадській раді він відстоює права громади від князівських і боярських зазіхань, гідно тримається перед боярином Тугаром Вовком, який заявив свої права на тухольські землі: "Мудрі права наші походять не від твого князя, а від дідів і батьків наших".
Беркут – справжній патріот своєї землі. Розповідаючи тухольцям про знаки на прапорі, він закликає ніколи не здаватися й до останньої краплі крові захищати свою Батьківщину від нападу монголів: "До останньої краплі крові повинна боронити громада свої свободи, свого святого ладу!" Тому коли постало питання: або вихід монголів з тухольської долини, або смерть синові Захара – Максиму, Захар Беркут жодної хвилини не вагався, що треба робити. Серце батька ридало, а розум говорив, що смерть Максима – єдиний порятунок для тухольців.
Передсмертне слово Беркута – це своєрідний заповіт громаді: "Доки будете жити в громадськім порядку, дружно держатися купи, незломно стояти всі за одного, а один за всіх, доти ніяка ворожа сила не побідить вас". Слова ці мають бути заповітом і для нас та передаватися наступним поколінням.
http://academia.in.ua/?q=node/795
Образ героїчної дівчини Мирослави (за повістю І. Франка «Захар Беркут»)
Мені дуже сподобалася повість Івана Франка «Захар Беркут». Те, з якою самовідданістю тухольці захищають рідний край від нападників, викликає глибоку повагу до цих мужніх людей. Особливо мені б хотілося звернути увагу на головну героїню повісті І. Франка Мирославу, доньку Тугара Вовка. З перших рядків повісті можна зрозуміти, що вона надзвичайно порядна, чесна й відверта дівчина. І не просто порядна — вона сильна, гармонійна особистість, здатна приймати складні рішення. Від початку й до кінця дівчина залишається вірною самій собі, своїм життєвим принципам та переконанням. На противагу своєму батькові, Мирослава проймається глибокою повагою до тухольців та їхніх порядків. Ось чому, коли татаро-монгольське військо вдирається до Тухлі, вона робить усе, аби тухольці перемогли. Мужністю, кмітливістю та силою волі вона не поступається чоловікам. Саме Мирослава підказує тухольцям ідею побудови машин для кидання каміння. Коли Максим здивовано питає, хто навчив тухольських майстрів будувати такі машини, вона просто відповідає: «Я, серце моє. Я придивлялася не раз таким машинам, що стоять на мурах Галича. Заким іще сонічко вийде…, п’ятдесят таких машин буде кидати каміння на голови монголів».
Вона весь час знаходиться поміж тухольських чоловіків, пояснюючи їм, як правильно й ефективно керувати метальними машинами. Почуття вірності своєму народові змушує Мирославу піти всупереч своїм власним почуттям, а саме всупереч любові до батька-зрадника, а також всупереч своєму найщирішому коханню до Максима, який перебуває в полоні у ворогів.
Мені здається, що в образі Мирослави автор втілює героїчні риси багатьох українських жінок, які у важкі для Батьківщини часи ставали пліч-о-пліч із чоловіками, захищаючи рідну землю від ворогів.
http://school-world.com.ua/lib/obraz-geroichnoi-divchini-miroslavi-za-povistyu-i-franka-zaxar-berkut/
Твір на тему: «Захар Беркут - патріот Руської землі»
У творі «Захар Беркут» Іван Франко розповідає про те, як народ Руської землі захищав свою батьківщину від нападу монголо-татар. Возвеличення мужності, патріотизму, винахідливості, рішучості – ось в чому полягає основна ідея твору.
Головним героєм повісті є Захар Беркут. Він постає перед читачами справжнім народним героєм, патріотом Руської землі. Йому було за шістдесят років. Він мав сиве, довге
волосся і довгу бороду. Захар був сміливим, рішучим і мудрим. У селі він лікував людей. Створивши у селі трудову громаду, люди вибрали Захара Беркута ватажком.
Як прожив своє життя Беркут? Чим заслужив повагу своєї і сусідських громад? Відповіддю можуть стати його слова: «Життя лиш доти має вартість, доки чоловік може допомагати іншим». Громада - ось що було найголовнішим у його житті. Бажаючи принести їй користь, ще змолоду задумав він навчитися лікувати рани і досяг свого. Повернувся Захар зі своєї чотирирічної подорожі іншою людиною: не тільки набув цінних знань лікарських, а ще й життєвого досвіду. Спостережливість і розум допомогли йому осягнути, що тільки громадська єдність врятує простих селян від рабства боярського і князівського. Талановитий ватажок розвиває зв’язки із сусідніми селами, дбає про дружні стосунки і практичну користь. Через це його поважають і йдуть за порадою люди з ближніх сіл.
Всі його турботи й болі пов'язані з долею громади - долею Руської землі. Навіть уві сні не полишає його тривога, передчуття близької небезпеки. І коли вона прийшла, Захар не розгубився, бо був готовий до неї. Велика сила волі, мужність у боротьбі зі страшним ворогом, чесність Захара Беркута виразно помітні в його вчинках, насамперед рішеннях, які він приймає. Готуючи оборону долини, Захар Беркут орієнтує громаду на те, що їх завдання не лише відбити монголів, а знищити їх, бо недобитий ворог завдасть страждань та мук іншим народам. Він гордий за сина Максима, що допомагає йому в нелегкій боротьбі. Обидва вони зуміли підняти громаду та підготуватися разом з іншими тухольцями до знищення ворогів.
Не одразу прислухались тухольці до слів свого ватажка, не за одну мить зібралися з силами. Великих прикрощів завдали вони Беркутові, серце якого кипіло проти ворога ще й від думки про втрату сина Максима. Та перемогли глибока мудрість і розсудливість громади й Беркута. Цьому сприяла також підмога, що прийшла з верховин та з-за гір, і з нею — усвідомлення власної відповідальності за долю не лише своєї громади, а й сусідів, які з надією дивилися на тухольців.
Надзвичайну шляхетність і силу духу виявляє тухольський ватажок, коли довелося йому робити найважчий вибір - важити користь громади і життя свого найменшого сина. Як не важко було зробити це, але Захар чинить за велінням обов’язку, всіма силами тамуючи свій душевний біль. Не згоджується він і на брехню: «Беркути додержують свого слова навіть ворогові і зрадникові. Беркути ніколи не сплямують ні своїх рук, ні свого серця підступно пролитою кров’ю».
Найвищий злет душі Захара Беркута — в його повчальних словах до громади, які виявилися пророчими. Мудрий старець переконує, що перемога прийшла до тухольців не лише завдяки зброї, вдалому використанню місцевості, а й забезпечена громадським ладом: «згодою і дружністю». То найбільша сила, яку слід пильно берегти, — повчав Захар.
У своєму передсмертному слові Захар Беркут передбачає, що ця біда - не остання. Він висловлює надію на кращі часи, коли люди пригадають давні порядки, відновлять їх, і то стане запорукою щасливого життя.
***
Захар - батько вісьмох синів, він виховав достойну зміну. Усі вони шановані люди, гідні свого вітця.
У найважчих випробуваннях Захар Беркут виявляє себе як мудрий, сміливий вождь. Він дає завдання громаді не відбити, а розбити монголів. І сам бере в цьому найактивнішу участь. Адже саме його осінила рятівна думка про затоплення монголів водами гірського потоку.
«Не відбити, але розбити» ворога — такою він бачить мету тухольської громади у той складний час.
Та яскравіше — в роздумах, що передують словам і діям персонажа. Саме вони виказують внутрішню боротьбу батька і громадянина, коли неодноразово постає питання вирятувати сина чи загубити спільну справу.
Серед них вирізнено Беркута – батька, який у суспільному служінні зважився на найтяжчу жертву ("Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю..."). Таким же романтизованим патріотом Тухольщини є Максим – сміливий, спокійний і винахідливий, молодець на всю Верховину.
Символом "старого громадства", кращих рис українства став епічно величний Захар Беркут. Йому відкрите сумне майбутнє, коли народ буде слугою "забагів наїзників і їхнім робочим волом". Відродити народ має допомогти заповіт Беркута: "Жити в громадськім порядку...незламно стояти всі за одного, а один за всіх".
Але незважаючи ні на що, тухольці виграли в цьому жорстокому бою. Виграли тому, що були дружніми, були всі в єдності. Але найсміливішому чоловікові в селі Тухля Захару Беркуту, життя закінчилося словами: "Батьки і браття! Нинішня наша перемога - велике діло для нас. Чим ми перемогли? Чи нашим оружжям тілько? Ні. Чи нашою хитрістю тілько? Ні. Ми перемогли нашим громадянським людом, нашою згодою і дружністю. Уважайте добре на се!"
Сам Беркут, дізнавшись про навалу монголів, виявляє глибоке розуміння небезпеки для Русі Карпатської.: заманити їх до улоговини, перекрити вихід воді, що затопила улоговину і нападників, які загинули страшною смертю у паніці. Захар своїми руками з катапульти посилає величезний камінь на ворогів, знаючи, що серед них може бути його син. «Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю».
Вміння долати перешкоди, засудження підступності, зради, жадібності, жаги до збагачення за рахунок інших.
Основна думка твору "Захар Беркут" - показати, що в єдності можна пережити всі нещастя на землі.
Темою твору є розповідь про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали.
У Беркута було троє синів. У важкий час, коли на село Тухля напали монголо-татари, Захар, незважаючи на те, що в полоні був син Максим, діяв рішуче. Заради рідної землі він жертвував життям рідного сина. Коли йому запропонували монголо-татари, що віддадуть Максима, якщо вони їх випустять, то на це Захар їм відповів: "Нехай радше гине мій син, ніж задля нього має уйти хоч один ворог нашого краю!"
Основним образом твору є образ Захара Беркута.Іван Франко всім своїм життям засвідчив, що любов до Батьківщини має проявлятися не у порожніх балачках, а в щоденній ненастанній праці. Таким був наш геній, таким є і головний герой його найкращої повісті - «Захар Беркут». Ми бачимо Захара Беркута уже дев’яностолітнім старцем, «сивим голубом», поважним вождем гірської громади. «Високий ростом, поважний поставою, строгий лицем, багатий досвідом життя, Захар Беркут був правдивим образом тих давніх патріархів, про яких говорять нам тисячолітні пісні та перекази».
http://tvirnatemu.blogspot.com/2013/03/blog-post_6080.html
|
