Що ми залишимо нащадкам?!

З давніх-давен людина орала землю і вирубувала ліси, випасала худобу і будувала міста, перегороджувала річки і осушувала болота, прокладала дороги і добувала корисні копалини. Все це було і є необхідним. Без цього не уявляли своє життя наші діди-прадіди, батьки, без цього не зможемо жити ми. Сьогодні людство досягло величезного технічного прогресу – це факт, з яким немає сенсу сперечатися. А ми і не сперечаємось.

Ми просто вмикаємо телевізор, комп’ютер, праску, пральну машину, електричний чайник. А хіба не зручно просто увімкнути теплий душ? Або просто послухати приємну музику з приймача? Щодня ми користуємось так званими «благами цивілізації», не мислячи себе без них. І це, мабуть, правильно. На перший погляд нам здається, що немає ніяких проблем. Насправді проблеми є , вони дуже великі, їх дуже багато. Деякі з них не просто великі – глобальні. Їх так і називають – «глобальні проблеми людства». Хто нам створив ці проблеми? Та ми ж самі, люди, і створили!

Я вважаю, що найбільша проблема полягає у відсутності екологічної свідомості. Сталася десь аварія на промисловому підприємстві, а ми думаємо: «Це ж не у нас!», виникли лісові пожежі – «Це ж не в нашій країні!». А задуматися є з чого, бо природа не поділяється на країни чи регіони, вона – єдиний організм.

Щоб зрозуміти всю важливість охорони екологічного середовища, потрібно побачити її теперішній стан, який є доволі невтішним.

Виникли екологічні проблеми не сьогодні і не вчора. Вони існують досить давно. Проте тільки в останні століття вони сягнули небаченого досі рівня. Це сталося тому, що наукові досягнення людства створили ілюзію про майже повну керованість світом. Господарська діяльність людського суспільства, інтенсивне використання природних ресурсів, величезні масштаби відходів – все це суперечить можливостям самої планети, її ресурсним потенціалам, запасам прісних вод, здатності до самоочищення атмосфери, підземних вод, річок, морів, океанів.

Людина – господар на Землі? Добрий господар багатства примножує.

Протягом останніх 80 років з надр Землі було видобуто корисних копалин більше, ніж за всю історію існування людства з прадавніх часів до початку ХХ століття. Це зробив добрий господар?

Небачено активна й здебільшого непродумана діяльність людини, супроводжувана знищенням природних ресурсів і забрудненням навколишнього середовища, призвела до того, що нині біосфера планети перебуває в критичному стані, коли до глобальної катастрофи лишилися лічені кроки. Те, що відбувається зараз, інакше як катастрофою назвати не можна – вода забруднюється вже в повітрі, забруднена і сама атмосфера, знищені мільйони гектарів родючих ґрунтів, отрутохімікатами і радіоактивними відходами заражена планета, величезних розмірів досягло вирубування лісів та висушування боліт. А нас чомусь уже не дивує, що у великих містах напитися чистої води можна, тільки придбавши її в магазині, що у високо економічно розвинутих країнах подихати свіжим повітрям можна не на вулиці, а в спеціальній кабінці. Нас не дивує табличка на березі Дніпра «Обережно! Вода забруднена! Купатися заборонено!», а ще якихось дві сотні років тому цю воду можна було пити, зачерпнувши з річки долонею.

Ще однією, не менш важливою ніж попередні проблеми, є проблема відходів. Страшно подумати – все, що людина виготовила своїми руками, все, що придбала, в кінцевому результаті це сміття. Величезні площі звалищ, терикони, шлакосховища… А ще нафтопродукти, радіонукліди, пестициди, нітрати, важкі метали, що не засвоюються мікроорганізмами, не розкладаються, а просто накопичуються, накопичуються… Можливо, наше покоління не відчує усіх їх впливів, але наші діти, внуки, правнуки рано чи пізно зіткнуться з цим. Ось що ми передамо їм у спадок, якщо не змінимо свою свідомість, не відмовимось від бездумного, споживацького ставлення до природи та її багатств. А та хочеться, щоб і наші нащадки могли вдихати пахощі весняного лісу, милуватися метеликом на ромашковому полі, пити цілющу джерельну воду. І щоб так було завжди, стільки – скільки існуватиме наша Земля!

http://www.kaniv.net/

Земля — наш спільний дім

Людина та Земля... Промовляю ці слова і відразу відчуваю, як щось гойкнуло у грудях Дуже болісно чомусь стає від того, що розумієш, наскільки люди занедбали Землю, віддали її на поталу усім можливим "шкідникам" — . атомним станціям, підступним нітратам, бездушним заводам... Куди не кинеш оком — скрізь бачиш занедбані поля, зруйновані хатини по селах, пересихаючі річки та навіть цілі моря. Усюди гинуть риба та тварини, зникають з лиця землі рослини, кудись щезає чисте повітря. І ллють на землю кислотні Дощі, і з'являються нові озонові дірки, і зростають чомусь дуже великі полуниці чи картопля. Наша планета наче натягла на себе страшну маску, в якій і сама себе почуває ніяково, та й нам від цього не дуже добре.
Невже ми й самі з часом перетворимося на якихось мутантів? Та здається, що вже процес пішов: десь усередині у нас б'ється не справжнє серце, а тільки, як казали раніше, "пламенний мотор". Ми перестаємо відчувати біль близьких людей, ми забуваємо про вдячність та доброту, нам байдуже до того, що відбувається поряд. Якщо вибухи, то й нехай, тільки би не на моєму подвір'ї, якщо голодно — лише б не мені... Невже принцип "Моя хата з краю" так втерся у розум людей, що вони перестали бачити те, що відбувається навкруги?
Що вже там казати про природу, про планету Земля. Жаль тільки, що ніхто не розуміє, а може, лише робить вигляд, що не розуміє, що мине кілька років, ну може, не років, а десятиріч, може, трохи більше, і наша планета просто загине. А разом з нею загине і людство — ми з вами, ті, кому зараз байдуже до всього, що не стосується конкретно його особистості. Так, існує зараз багато різноманітних спілок, партій, які намагаються відкрити очі людству на страшну загрозу, але чомусь більшість людей їх не чують. Адже так приємно носити справжнє хутро; так інтригуюче побувати на сафарі, вбивши одного-двох звіряток, ще й до того ж занесених до Червоної книги; так чудесно назбирати у лісі, який ще, слава тобі, Господи, поки що є, кілька рослинок, які тобі зовсім непотрібні, а природі це завадить невиправної шкоди, та ще й затоптати якісь квітки, потім себе виправдовуючи: ми ж їх зовсім не бачили...
Свої байдужість та нехлюйство ми виправдовуємо зайнятістю, короткозорістю та ще багатьма причинами, які зрозумілі лише нам, і аж ніяк не нашій природі. Ми починаємо тільки обурюватися, коли з кожним роком стає усе менше місць для відпочинку, бо забруднюються річки, озера та моря. Ось тоді й починає кипіти в нас пробуджена громадська совість — тепер ніде вже погойдатися на хвилях! Ми обурюємося, коли зникають місця для риболовлі, бо у знайому з дитинства річку місцевий завод вирішив злити увесь непотріб, чомусь зовсім забувши про очищувальні спорудження. Але ж самі усе частіше забуваємо загасити вогнище у лісі, через яке потім вигорає більшість зелених насаджень, виливаємо на себе усе більшу кількість дезодорантів, що з роками зменшують озоновий шар, смалимо, смалимо, смалимо, не звертаючи уваги на застереження: "Мінздрав попереджає...", і, мабуть, в останній раз, бо більше уже не буде когось з двох: або тебе, або нашої планети.
Наша планета стала подібною до якогось страшного монстра, який лякає інших — навколишні планети. Дуже скоро вона перестане здаватися з космосу блакитною, а перетвориться на сіру чи навіть чорну. Щезнуть взагалі річки, озера та моря, що дають нашій землю цілющу вологу, щезнуть ліси, галявини, щезне цілий світ, який ми називали своїм і про який — одночасно — намагалися забути, щоб не обтяжувати себе зайвими турботами. Скрізь буде безмежна пустеля, де неможливо буде знайти хоч крапельку води, хоч одне-однісіньке деревце, щоб опинитися в затишній прохолоді. Невже, невже ми це робимо власними руками, не думаючи про страшні наслідки?!
Люди, прокиньтеся, озирніться навкруги: наша планета гине! Вона кричить про це, бо хоче жити, щоб дарувати вам свою любов, своє тепло, свою воду, свій кисень... Почуйте її, відгукніться на її розпачливе благання, зробіть що-небудь! Будьте володарями своєї долі, справжніми продовжувачами свого роду! Перестаньте знищувати усе живе, бо тим самим ви власноруч знищуєте самих себе.
Будьте Людьми, щоб наша матінка Земля могла пишатися своїми дітьми, а не боротися проти них!

http://biglib.info/
Твір на тему «Земля — наш спільний дім»

Ми живемо на планеті Земля, і не випадково її головне багатство співзвучно з назвою. Земля — наш дім, земля — наша годувальниця. Рідна земля, Батьківщина — місце, де людина народилася, яке назавжди залишиться дорогим для нього. Наша Земля – наша велика спільна Батьківщина, важлива для кожного з нас, хоч ми рідко замислюємося про це. І люди зобов’язані піклуватися про збереження природи на нашій планеті, тому що це через нас відбуваються негативні зміни в навколишньому середовищі.
Колись наші предки тільки вирощували рослини, розводили домашніх тварин, а зараз будуються величезні заводи, дорогами їздять тисячі автомобілів, вирубуються ліси. Звичайно, розвиток нашої цивілізації не стоїть на місці, і я думаю, це добре. Потрібно тільки пам’ятати, що необхідно витрачати ресурси Землі розумно й обережно, а також піклуватися про чистоту навколишнього середовища. (Твір на тему «Земля — наш спільний дім»)
Земля не прощає людині, якщо вона жорстоко знищує її багатства. Усе в природі взаємопов’язане. Якщо осушити русло річки, загине риба, а в підсумку сама людина не зможе нею харчуватися. Якщо не давати відпочивати ґрунтові, він не буде давати хорошого врожаю. Якщо продовжувати забруднювати повітря і воду, як ми зможемо жити і бути здоровими в таких поганих екологічних умовах?
Навіть у сиву давнину люди, які не володіли науковими знаннями, з повагою ставилися до всіх скарбів Землі. Сьогодні в століття прогресу і технологій ми знаємо, як захистити природу, можемо і повинні це зробити. Я б хотів, щоб усі відомі секрети природи люди направляли не на руйнування, а на збереження нашого спільного дому.

http://gorodenok.com/